ПОСТАНОВА
Іменем України
11 грудня 2019 року
Київ
справа №826/16977/18
адміністративне провадження №К/9901/29975/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу№826/16977/18
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про поновлення на роботі, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2019 року(прийняте у складі головуючого судді - Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Файдюка В.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.),
у с т а н о в и в :
І. Суть спору:
1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач) в якому просив:
1.1. - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров`я України від 13 вересня 2018 року №245-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. - поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економіки і фінансової політики Міністерства охорони здоров`я України з 13 вересня 2018 року.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що його було звільнено з посади директора Департаменту економіки і фінансової політики МОЗ України відповідно до п.1 ч.1 статті 87 Закону України "Про державну службу" та п.1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією посади директора Департаменту економіки і фінансової політики; позивачу було запропоновано інші посади, однак він від них відмовився, оскільки вони не відповідають його освіті, кваліфікації та досвіду роботи, до того ж при наявності в Міністерстві інших вакантних посад йому не було запропоновано інших посад, що відносяться до тієї ж групи оплати праці, що і посада директора Департаменту економіки і фінансової політики, яку він займав; при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, сімейним працівникам - при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім`ї яких немає працівників з самостійним заробітком, проте, відповідачем не було враховано правила статті 42 КЗпП України, оскільки у позивача на утриманні є малолітня дитина та вагітна дружина.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 має право на зайняття посади шляхом переведення на одну з вакантних запропонованих посад державної служби, за виключенням конкурсних посад державної служби, зокрема, заступника директора Департаменту - начальника відділу бухгалтерського обліку Департаменту з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, заступника головного бухгалтера.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції було винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що його звільнено із займаної посади директора Департаменту економіки і фінансової політики Міністерства охорони здоров`я України у зв`язку ліквідацією вказаної посади в результаті оптимізації структури Міністерства охорони здоров`я України. Звертає увагу суду, що така підстава для звільнення не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки, по-перше, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та в пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" не містять такої підстави звільнення, як ліквідація посади.
6.1. Також, звертає увагу на те, що судом першої інстанції та апеляційної інстанції безпідставно не застосовано статтю 87 Закону України "Про державну службу", оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення посади генерального директора Директорату медичних послуг та генерального директора Директорату громадського здоров`я, які є рівнозначними посадами з посадою яку займав Позивач, мені запропоновані не були.
6.2. Крім того, на день вручення попередження про наступне вивільнення з переліком вакантних посад, посада заступника директора Департаменту - начальника відділу бухгалтерського обліку Департаменту з фінансово- економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, заступника головного бухгалтера була вакантною, відповідала його кваліфікації проте не була запропонована.
6.3. Судами попередніх інстанцій взагалі не відображено та не проаналізовано надані документи щодо того чи мав Позивач переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, передбачене статтею 42 Кодексу законів про працю України.
7. На адресу Верховного Суду від відповідача надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін..
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
8. У період з 12 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 перебував на публічній службі в Міністерстві охорони здоров`я України.
9. Наказом МОЗ України від 23 грудня 2016 року № 619-к "Про призначення ОСОБА_1 " позивача було призначено на посаду до апарату Міністерства охорони здоров`я України - помічника Патронатної служби Міністра (самостійний сектор).
10. Наказом МОЗ України від 12 квітня 2017 року № 107-к "Про призначення ОСОБА_1 " ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Департаменту економіки і фінансової політики як такого, що пройшов конкурсний відбір, з випробуванням строком на один місяць. Після проходження випробування позивачу присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця відповідно до категорії "Б" посад державної служби.
11. Наказом МОЗ України від 09 липня 2018 року № 1277 "Про затвердження структури МОЗ України на 2018 рік" (у новій редакції) здійснено оптимізацію структури апарату Міністерства охорони здоров`я України на 2018 рік з штатною чисельністю 331 штатна одиниця - утворено новий самостійний структурний підрозділ Департамент з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності та ліквідовано два самостійні структурні підрозділи, Департамент економіки і фінансової політики та Управління бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
12. У зв`язку з цим посада директора Департаменту економіки і фінансової політики, яку обіймав позивач, в результаті оптимізації ліквідована, про що ОСОБА_1 було повідомлено 13 липня 2018 року Державним секретарем МОЗ України ОСОБА_2 і попереджено про наступне вивільнення відповідно вимог 49-2 КЗпП України та запропоновано переведення на іншу вакантну посаду відповідно до діючого штатного розпису (пропонувалося 12 вакантних посад, 4 з яких є керівними).
13. Наказом МОЗ України від 13 вересня 2018 року № 245-к позивача було звільнено з посади директора Департаменту економіки і фінансової політики МОЗ України відповідно до п.1 ч.1 статті 87 Закону України "Про державну службу" та п.1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією посади директора Департаменту економіки і фінансової політики.
14. Позивач, вважаючи, що при звільненні відповідач грубо порушив його трудові права, оскільки не вжив достатніх заходів для переведення його на іншу роботу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)
15. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
17. Повноваження, компетенція, функції Міністерства охорони здоров`я України визначені Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (далі - Положення № 267), пунктом 1 якого передбачено, що МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.
18. Відповідно до п.1 вищевказаного Положення Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
19. Пунктом 8 Положення № 267 передбачено, що МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
20. Закон України "Про державну службу" визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
21. Статтею 1 Закону України "Про державну службу" визначено державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням.
22. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну службу" державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
23. Відповідно до статті 41 Закону України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;