ПОСТАНОВА
Іменем України
11 грудня 2019 року
Київ
справа №826/911/17
провадження №К/9901/25839/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Білак М. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Журко Олександри Сергіївни - представника громадянина Афганістану ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Аблова Є.В., суддів: Мазур А.С., Літвінової А.В., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 7 лютого 2018 року у складі колегії суддів: головуючої судді - Кузьмишиної О.М., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.,
І. Суть спору:
1. У січні 2017 року громадянин Афганістану ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі також - ДМС України, відповідач), за участю третьої особи - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі також - ГУ ДМС України в м. Києві), у якому, просив:
1.1. визнати неправомірними та скасувати рішення Державної міграційної служби України №521-16 від 11 жовтня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_1 про визнання їйого біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що рішенням ДМС йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вважає, що відповідачем не прийнято до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до Афганістану, де йому загрожує небезпека.
3. Відповідач та третя особа позов не визнали. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначили, що вказана позивачем інформація не містить відомостей про події переслідувань та утисків, що виключає прийняття рішення про надання статусу біженця або додаткового захисту.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 28 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року, в позові відмовив.
5. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у позивача відсутні підстави, передбачені п.п.1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, а тому відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", отже підстави для задоволення позову відсутні.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. Представник позивача подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
6.1. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що при прийнятті рішень суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки фактичним обставинам справи, а саме не звернули увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Афганістану, а також те, що причиною виїзду позивача із країни походження є те, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування у своїй країні оскільки належить до групи ризику, як журналіст та вчитель.
7. У скарзі представник позивача просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
8. Суддя-доповідач Верховного Суду ухвалою від 26 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за названою скаргою.
9. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому наполягає на безпідставності останньої та просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
10. ОСОБА_1 є громадянином Афганістану, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Афганістані, Балх . Мазари. Шариф, село Шулрара, за національністю афганець, за віросповіданням мусульманин, неодружений.
11. З матеріалів справи слідує, що країну походження позивач покинув 25 жовтня 2015 року та прибув в Україну вантажним автомобілем нелегально.
12. 31 травня 2016 року ОСОБА_1 подав до міграційного органу заяву - анкету, у якій вказав, що причиною залишення країни походження є те, що він був журналістом і здійснював репортаж проти політики Талібану, а тому існувала загроза його життю та здоров`ю.
13. У заяві анкеті ОСОБА_1 вказав, що до інших країн за наданням притулку не звертався, а звернувся саме до України, оскільки вона є демократичною країною де він зможе вільно займатися журналістикою без побоювань за власне життя.
14. В реєстраційному листку на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник зазначив причини виїзду країни проживання - політичні.
15. Вивчивши матеріали особової справи заявника та аналізу інформації по країні походження, ГУ ДМС в м. Києві сформувало висновки від 21 вересня 2016 року про те, що відповідно до абз. 5 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", заявником не доведено обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, та вирішено про доцільність рекомендувати ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16. Водночас суди встановили, що ОСОБА_1 під час першої співбесіди повідомив, що в Афганістані у нього проблем з владою не було, заарештованим ніколи не був, насиллю фізичному/психологічному не піддавався. На поставлене запитання під час співбесіди, що саме спричинило від`їзд, що стало останньою каплею, заявник відповів, що він не пам`ятає коли виїхав з Афганістану, у нього була депресія (протокол співбесіди від 17 червня 2016 року).
17. Крім того, ОСОБА_1 під час співбесід (17 червня 2016 року; 18 липня 2016 року) протирічив в своїх твердженнях.
17.1. Зокрема, на питання "Чому виникло бажання потрапити до України?", заявник відповів, що Україна демократична країна і вона йому дуже подобається. Водночас, під час проведення вже другої співбесіди, заявник зазначив, що мав на меті потрапити до країн Європи, що його обдурили та пообіцяли потрапити до країн Європи, а він потрапив до України.
17.2. У протоколі співбесіди від 17 червня 2016 року ОСОБА_1 зазначав, що Афганістан покинув нелегально, у той час коли, в протоколі другої співбесіди від 18 липня 2016 року вказав, що виїхав з країни походження легально.
17.3. Позивач повідомив, що планує переїхати до США чи Канади, у зв`язку з гарним володінням англійської мови та можливістю знайти високооплачувану роботу, разом з тим вказував, що любить свою країну і в разі можливості обов`язково повернеться до неї.
17.4. Позивач повідомив, що причиною залишення країни походження є саме рід його діяльності - журналістика, оскільки він робив репортажі проти Талібану та його політики.
18. За результатами розгляду особової справи громадянина Афганістану ОСОБА_1 поданої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проаналізувавши доводи ОСОБА_1, ГУ ДМС України в м. Києві дійшло висновку що підстав вважати, що він переслідувався в Афганістані за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань немає, а тому ГУ ДМС України в м. Києві 21 вересня 2016 року оформлено висновок із рекомендацією відмовити громадяну Афганістану ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - висновок), який підтримано рішенням ДМС України № 521-16 від 11 жовтня 2016 року (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).
19. Позивач, вважаючи рішення Державної міграційної служби України № 521-16 від 11 жовтня 2016 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся з цим позовом до суду першої інстанції.
20. Водночас судами встановлено, що звернення позивача за міжнародним захистом обумовлено намірами щодо легалізації в Україні і не пов`язано із ситуацією громадянської належності позивача.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
21. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
22.1. Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.