ПОСТАНОВА
Іменем України
10 грудня 2019 року
Київ
справа №815/6259/16
адміністративне провадження №К/9901/22819/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 (колегія суддів у складі: Самойлюк Г.П., Бойко О.Я., Свиди Л.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2017 (колегія суддів у складі: Лук`янчук О.В., Градовського Ю.М., Косцової І.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 29.08.2016 № 461-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивовано тим, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, проживав в провінції Аль-Хасака . На даний момент не може та не бажає користуватися захистом країни громадянського походження, оскільки країна не спроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року в Сирії. Позивач не може повернутися до Батьківщини через причини загальнопоширеного насильства, а також внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у зв`язку з належністю до етнічної меншини - курдів. У грудні 2014 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. 29.08.2016 ДМС України винесено оскаржуване рішення. Позивач вважає зазначене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 01.02.2017 адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ДМС України від 29.08.2016 № 461-16, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язав ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.08.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що формальне ставлення відповідача до перевірки наведених заявником обставин призвело до прийняття протиправного рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що суд не може приймати рішення, яким накладати обов`язок на міграційну службу діяти всупереч законодавству України, а саме визнати особу такою, що потребує додаткового захисту. Прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.
Наголошує на тому, що позивач надав неправдиві відомості, продовжував користуватися захистом свої країни, зловживав процедурою надання міжнародного захисту в Україні, перебував в статусі нелегального мігранта чим грубо порушив українське законодавство. Дані факти вказують на те, що рішення ДМС України про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалося з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи. Вважає, що у позивача не має суб`єктивних побоювань, беручи до уваги інформацію по країні походження.
Крім того, скаржник зазначає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції керувався виключно доводами представника позивача та не брав до уваги доводи представника відповідача, що свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають суттєве значення для справи. Ситуація в країні громадянської належності позивача не є підставою для надання особі додаткового захисту в Україні, приймаючи до уваги відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на Батьківщину.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.10.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2017.
14.02.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2018 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Шарапа В.М., судді Бевзенко В.М.. Данилевич Н.А. для розгляду судової справи № 815/6259/16.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21.06.2019 № 808/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 815/6259/16, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач Мельник-Томенко Ж.М., судді Жук А.В., Мартинюк Н.М. для розгляду судової справи № 815/6259/16.
Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2019 справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
У грудні 2014 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду документів про визнання позивача біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було складено висновок від 09.03.2015 (справа № 2014OD0323) щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений висновок підтриманий рішенням ДМС України від 10.04.2015 № 303-15.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду з метою його оскарження. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі № 815/3790/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до ДМС України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 10.04.2015 № 303-15; зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
05.04.2016 ДМС України прийнято рішення № 20-16, яким зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву гр. ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування вищевказаного рішення ДМС України.
20.04.2016 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області видано наказ про повторний розгляд заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
За результатами розгляду особової справи позивача (№ 2014OD0323) Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено висновок про доцільність відмовити громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Так, зокрема, аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження, посадові особи Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області дійшли висновку про підтвердження відсутності умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні.
Рішенням ДМС України від 29.08.2016 № 461-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15.11.2016 позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 07.09.2016 № 382 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції
Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04.10.1967 для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.