ПОСТАНОВА
Іменем України
10 грудня 2019 року
Київ
справа №825/1297/16
адміністративне провадження №К/9901/7782/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Жука А. В.,
суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання прийняти рішення про надання статусу біженця
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючий Скалозуб Ю.О., судді: Поліщук Л.О., Д`яков В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Губської Л.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.)
І. Суть спору
1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 285-16 від 30 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позову зазначає, що оскаржуване рішення відповідача № 285-16 від 30 травня 2016 року є протиправним, оскільки підставою для звернення до ДМС України з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було те, що позивач був вимушений покинути Таджикистан та Російську Федерацію, у зв`язку з його членством в релігійній організації Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі, діяльність якої заборонена як в Таджикистані, так і в Російській Федерації. Також позивач вказав, що прихильників цієї організації переслідують та заарештовують на підставі звинувачень в тероризмі.
2.1. Позивач зазначає, що відвідував мирні релігійні зібрання та сповідував мусульманську релігію, але за користування фундаментальним правом - свобода віросповідання - гарантованим йому як національним законодавством Таджикистану та Росії, так і низкою міжнародних конвенцій, позивача на Батьківщині та в країні постійного проживання чекають ув`язнення, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, покарання чи навіть тортури.
2.2. Вважаючи рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 285-16 від 30 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
4. Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності та у країні постійного проживання, на території якої останній перебував легально, він зазнавав переслідувань через своє активне членство у організації Хізб ут-Тахрір аль - Ісламі . Оскільки загальна ситуація з правами людини в Таджикістані та Російській Федерації після залишення їх позивачем не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у Хізб ут -Тахрір аль -Ісламі посилилася, у позивача є визначені законодавством підстави для отримання статусу біженця.
Суди виходили з того, що кримінальне переслідування позивача та членів партії Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі в Таджикістані та Російській Федерації є формою переслідування за ідеологічними мотивами на підставі безпідставних звинувачень та застосуванням тортур.
Судами також встановлено, що ситуація щодо заборони діяльності релігійної організації Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі у країні походження та країні постійного перебування позивача є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
5. 08 грудня 2016 року Державна міграційна служба України (касатор) подала касаційну скаргу.
У касаційній скарзі відповідач просить:
Скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У касаційній скарзі заявлено клопотання щодо розгляду справи за участю відповідача.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної міграційної служби України та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2018 року для розгляду справи № 825/1282/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Желтобрюх І.Л., суддів: Білоус О.В, Стрелець Т.Г.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2019 року для розгляду справи № 825/1297/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
21. Ухвалою судді Верховного Суду від 09.12.2019 дану адміністративну справу прийнято до провадження в складі зазначеної колегії та призначено її до попереднього касаційного розгляду.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
7. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
Касаційна скарга обґрунтована тим, що жодного факту застосування тортур, нелюдського або принизливого провадження чи покарання саме до позивача або членів його родини в країні громадянської належності або Російській Федерації останній не повідомив та не надав жодного документа на підтвердження цього.
Крім іншого, як підставу для скасування рішень суддів попередніх інстанції скаржник посилається на те що відповідно до принципу розділу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнавати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі відсутності - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІIІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином Таджикистану, мусульманином, членом організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі з 2010 року.
Позивач зазначав, що співробітники правоохоронних органів/спецслужб Російської Федерації намагались його заарештувати по підозрі у членстві в політичній партії Хізб ут-Тахрір аль - Ісламі, оскільки згідно рішення Верховного суду Російської Федерації від 14.02.2003 № ГКПИ 03-116, "Партія ісламського визволення" ("Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі") визнана териростичною, а її діяльність заборонена на території Російської Федерації. Також, діяльність організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі заборонена в Республіці Таджикистан рішенням Верховного суду в 2001 році.
9. З показань свідків судом першої інстанції встановлено, що організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі здійснює свою діяльність у більш ніж 50 країнах світу (практично у всіх країнах Близького Сходу, Європи, у Америці, Канаді, Австралії, країнах Центральної, Південної та Південно-Східної Азії). В даний час організація Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі заборонена в Німеччині, Росії, Узбекистані та деяких країнах Центральної Азії (Саудівська Аравія, Катар). Заборона діяльності в Німеччині пов`язана із позицією організації стосовно заперечення законності існування Ізраїлю і активною пропагандою цієї позиції. В країнах Центральної Азії вона заборонена як "екстремістська" за пропаганду ідей утворення ісламської держави (Халіфата), що переслідується авторитарними режимами.
10. Єдиною країною де організація Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі заборонена як "терористична організація" є Російська Федерація.
11. При цьому організація Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами "халіф". Методою діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського способу життя. Своїм завданням організація Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія немає військового крила чи озброєних прибічників.
12. Судом першої інстанції також встановлено, що позивач покинув Російську Федерацію через загрозу арешту у зв`язку з порушенням 12.10.2015 Управлінням Федеральної служби безпеки Москви і Московської області кримінальної справи № 221442, пов`язаної з діяльністю забороненої в Росії організації Хізб ут-Тахрір аль - Ісламі . В постанові про порушення кримінальної справи від 12.10.2015 серед 24 підозрюваних згадується ім`я позивача як особи, по відношенню до якої порушено кримінальну справу за ст. 205.5 ст. Кримінального кодексу Російської Федерації (організація діяльності організації, що визнана терористичною). Дана стаття була внесена до Кримінального кодексу Російської Федерації в листопаді 2013 року та передбачає покарання від 15 до 20 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.
13. Позивач нелегально прибув до України 09 листопада 2015 року.
14. Постановою Сумського районного суду Сумської області від 12.11.2015 у справі № 587/2767/15-а стосовно позивача прийнято рішення про його примусове видворення за межі території України, після чого останній був поміщений у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
15. Позивач 19 листопада 2015 року вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.
16 Рішенням Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 23 листопада 2015 року на підставі частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що заявник видає себе за іншу особу (в заяві-анкеті позивач зазначив свою дату народження 13.07.1977).
17. Позивач 26 листопада 2015 року вдруге звернувся за захистом в Україні до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.
18. Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 16 грудня 2015 року прийнято рішення № 166 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. Відповідачем 30 травня 2016 року прийнято рішення № 285-16 про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. Позивачем 02 липня 2016 року отримано повідомлення від 24.06.2016 № 106 про те, що стосовно нього прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстави відмови та у якому надано роз`яснення про порядок оскарження вказаного рішення.
21. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
22. Кодекс адміністративного судочинства України
22.1. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
22.2. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
22.3. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Конституція України.
23.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
24.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
24.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
24.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.