Постанова
іменем України
3 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 425/217/17
провадження № 51- 1554км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Зеленського А.О. і Саіяна С.Г.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Ковальова Є.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 липня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016051110000066, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вирокомАртемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 369 КК та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 висунуто обвинувачення в тому, що він, будучи начальником слідчого відділу УСБ України в Луганській області, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, 31 березня 2016 року приблизно о 11-ій год в службовому кабінеті № 1 військового прокурора Луганського гарнізону оголосив керівнику органу прокуратури - військовому прокурору ОСОБА_2., як службовій особі, яка займає відповідальне становище, пропозицію надати неправомірну вигоду матеріального характеру у виді грошових коштів в сумі 50 000 грн та 1 квітня 2016 року приблизно о 13-ій год 00 хв., перебуваючи у цьому ж службовому кабінеті, надав ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 50 000 грн за невчинення дій з використанням наданої йому влади та службового становища, пов`язаних з непритягненням ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності у формі неповідомлення йому про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 332-1 КК, у кримінальному провадженні № 22016130000000079 від 23 березня 2016 року через неприйняття процесуальних рішень щодо винесення постанови про зміну складу групи прокурорів у кримінальному провадженні для визначення себе старшим прокурором такої групи, з подальшим особистим неповідомленням про підозру ОСОБА_3 та організацією на його користь упередженого контролю за здійсненням процесуального керівництва прокурорами групи прокурорів з перевіркою обґрунтованості складених повідомлень про підозру на стадії досудового розслідування, задля забезпечення його закінчення у формі звернення до суду з обвинувальним актом лише стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, без прийняття такого рішення відносно
ОСОБА_3. П ід час судового розгляду суд першої інстанції виправдав ОСОБА_1, з чим погодився апеляційний суд, зазначивши, що жодний доказ, наданий суду, не містить достатніх даних на підтвердження того, що він надав незаконну матеріальну вигоду прокурору ОСОБА_2 за неповідомлення ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 332-1 КК.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку прокурора, ОСОБА_1 безпідставно виправдано за ч. 3 ст. 369 КК. Вказує на те, що всупереч вимогам ст. ст. 94, 370Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд першої інстанції лише частково перерахував у вироку докази сторони обвинувачення, проте не оцінив їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, не навів мотиви неврахування цих доказів при прийнятті остаточного рішення. Зазначає, що апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, всі наявні у провадженні докази не дослідив і не надав їм належної оцінки. Крім того, вважає безпідставним рішення апеляційного суду про визнання матеріалів НСРД недопустимими доказами та висновок про незаконність цих дій відповідно до ст. ст. 247, 248 і 615 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурори Зеленський А.О. і Саіян С.Г. просили судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Виправданий ОСОБА_1 та захисникКовальов Є.О. заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурорів Зеленського А.О. і Саіяна С.Г., виправданого ОСОБА_1 та захисникаКовальова Є.О., колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ч. 1 ст. 433 КПК).
У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно дост. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Також зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам
ст. 419 КПК.
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані у ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
Проте при розгляді даного кримінального провадження вищенаведені вимоги закону апеляційним судом не дотримано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, яким ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК, подав апеляційну скаргу. Просив вирок місцевого суду скасувати, ухвалити новий, яким ОСОБА_1 визнати винуватим за ч. 3 ст. 369 КК з призначенням відповідного покарання. Вказував на те, що суд в мотивувальній частині вироку частково перерахував докази сторони обвинувачення, при цьому зробив висновок про належність і допустимість доказів, здобутих під час проведення НСРД, проте всупереч вимогам ст. ст. 370, 374 КПК не проаналізував і не надав жодної оцінки зібраним доказам, дійшовши без належного обґрунтування висновку про відсутність доказів винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні.