Постанова
Іменем України
05 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 705/3869/18
провадження № 61-11135св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Карайкоза Ганна Ігорівна,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Карайкози Ганни Ігорівни, третя особа - ОСОБА_2, про скасування рішення про державну реєстрацію прав, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року у складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 07 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Бондаренка С. І., Пономаренка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 рокуОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що ОСОБА_3, порушуючи порядок і умови визначені договором дарування від 27 травня 1994 року про рівність і спільну часткову власність з ним передала свої майнові права і зобов`язання ОСОБА_4 за договором дарування від 29 серпня 2017року на 150 кв. м землі по АДРЕСА_1 .
Договір включає земельну ділянку, яка вже в повному обсязі передана за іншим договором ОСОБА_5 Такий фіктивний дарунок сприяє захопленню землі ОСОБА_6 і порушує права усіх співвласників будинку.
Нотаріус Карайкоза Г. І., незважаючи на юридичні обтяження і обмеження, на порушення чинного законодавства провела нотаріальне посвідчення і державну реєстрацію прав.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: скасувати як недійсні нотаріальні дії щодо посвідчення договору дарування від 29 серпня 2017року між ОСОБА_3 і ОСОБА_6, який безпосередньо пов`язаний з предметом спору - державною реєстрацією прав на земельну ділянку площею 150 кв. м по АДРЕСА_1 ; скасувати рішення нотаріуса Карайкози Г. І. про державну реєстрацію прав власності на 150 кв. м зазначеної земельної ділянки та зобов`язати відповідача відшкодувати збитки, завдані протиправними діями.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 не є стороною Державної реєстрації прав на земельну ділянку на підставі договору дарування від 29 серпня 2017 року, оскільки він не є заявником, власником чи іншим правонабувачем та стороною правочину. При зверненні з позовом до суду позивач не надав доказів щодо його прав на спірну земельну ділянку, яку ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4, та не зазначив, які саме його права були порушені нотаріусом при проведенні державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що нотаріус у цій справі не може бути відповідачем. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається перш за все за нормами матеріального права.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 07 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що він є співвласником спірної земельної ділянки за договором дарування від 27 травня 1994 року, а рішення Уманської міської ради від 27 квітня 2005 року № 2.6-44/4 щодо цієї ділянки і державний акт серії ЯА № 465983 від 14 червня 2005 року є спірними і знаходяться в судовому спорі. Судами порушені норми процесуального права (невстановлені фактичні обставини) та норми матеріального права (неправильне тлумачення закону).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У липні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка була розділена між усіма співвласниками лише рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року, яке набрало чинності, у відповідності до варіанту № 2 порядку користування, яким встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1, виділивши у користування співвласникам: …, в тому числі ОСОБА_1 земельну ділянку площею 248,5 кв. м, що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частки земельної ділянки; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 248,5 кв. м, що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частці земельної ділянки. Тому твердження ОСОБА_1 про те, що він є співвласником земельної ділянки площею 150 кв. м за договором дарування від 27 травня 1994 року є неправдивими.
Позивач не надав суду жодних доказів порушення його прав, тому поданий ним позов є завідомо безпідставним та носить очевидний штучний характер.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором дарування від 27 травня 1994 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 даний час АДРЕСА_1 ) на присадибній земельній ділянці розміром 2 035 кв. м.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено. Визначено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1, виділивши у користування співвласникам: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 248,5 кв. м, що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частки земельної ділянки; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 248,5 кв. м, що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частки земельної ділянки.
29 серпня 2017 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_4 150 кв. м земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка належала їй на підставі рішення Уманської міської ради від 27 квітня 2005 року №2.6-44/4 та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 465983 від 14 червня 2005 року.
На час розгляду справи зазначений договір дарування є чинним.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 червня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
15 липня 2019 року справа № 705/3869/18 надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).