Постанова
Іменем України
05 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 344/12856/15-ц
провадження № 61-17217св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2019 року у складі судді Антняка Т. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 серпня
2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов обґрунтував тим, що 22 квітня 2012 року між ОСОБА_3, який діяв від імені позивача на підставі довіреності, та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в позику у розмірі
1 597 140,00 грн, що відповідно до курсу Національного банку України
(далі - НБУ) на день посвідчення договору становило 200 000,00 доларів США, на термін до 20 вересня 2012 року.
Факт передачі грошових коштів підтверджено договором, який був підписаний сторонами з дотриманням вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у присутності приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінського В. Д. та посвідчений за реєстраційним № 1667.
Згідно з пунктом 1.2 зазначеного вище договору позики позичальник зобов`язаний
до 20 вересня 2012 року повернути позикодавцеві позику в розмірі, що зазначений у пункті 1 договору, але в будь-якому випадку не менше суми еквівалентній
200 000,00 доларів США згідно з курсом НБУ на момент повернення грошових коштів.
Звертав увагу на те, що відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, а тому на нього має бути покладена відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України та умовами зазначеного вище договору позики.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1, з урахуванням зменшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму основного боргу за договором позики в розмірі 1 653 100, 75 грн, що еквівалентно 60 979 доларів США відповідно до курсу НБУ станом на 11 грудня 2017 року; відсотки за невиконання умов договору позики в розмірі 636 614, 98 грн, що еквівалентно 23 483, 23 доларів США відповідно до курсу НБУ станом на 11 грудня 2017 року, а також судові витрати.
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до
ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.
Зустрічні позовні вимоги мотивував тим, що між ним та ОСОБА_1 ніколи не було жодних домовленостей щодо укладення договору позики на суму
1 597 140,00 грн, що еквівалентно 200 000,00 доларів США.
Посилаючись на те, що він договір позики від 20 квітня 2012 року не підписував, грошових коштів від ОСОБА_1 або його представника не отримував, ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити його зустрічні вимоги - визнати недійсним договір позики від 20 квітня 2012 року.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 16 листопада 2016 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики до спільного розгляду із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 28 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 20 квітня 2012 року в розмірі 1 653 100,75 грн, що еквівалентно 60 979,00 доларів США згідно з курсом НБУ станом на 11 грудня 2017 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки за договором позики від 20 квітня 2012 року в розмірі 636 614,98 грн, що еквівалентно 23 483, 23 доларів США згідно з курсом НБУ станом на 11 грудня 2017 року.Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 частково виконав зобов`язання, повернувши позику в розмірі 35 000,00 доларів США та об`єкт нерухомості в рахунок часткового виконання договору позики загальною вартістю 1 027 775,00 гривень, що еквівалентно
39 000,00 доларів США, а тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення залишку суми позики є обґрунтованими. Встановивши, що відповідач допустив прострочення виконання основного зобов`язання, суд першої інстанції також вважав, що позивач має право на відшкодування матеріальних втрат кредитора та отримання компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із його недоведеності.
Не погодившись з зазначеним вище рішенням суду першої інстанції в частині стягнення відсотків на підставі частини другої статті 625 ЦК України, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 серпня
2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановивши, що відповідач ОСОБА_2 не виконав умов укладеного з ОСОБА_1 договору позики, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму
залишку основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою
статті 625 ЦК України, що також передбачено у пункті 2 договору позики від 20 квітня 2012 року.
Апеляційним судом перевірено розрахунок відсотків за користування позикою та зроблено висновок, що відповідачем за первісним позовом його правильність не спростована.
Колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неправомірності нарахування 3 % річних в іноземній валюті, оскільки заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Апеляційним судом також відхилено доводи заявника щодо звернення позивача з пропуском позовної давності та зазначено, що перебіг строку позовної давності розпочався з 20 вересня 2012 року (строк сплати боргу), а позов подано до суду 31 серпня 2015 року, що підтверджується відтиском штемпеля на позовній заяві.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 серпня
2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення первісного позову про стягнення відсотків за невиконання зобов`язання та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про стягнення відсотків за договором позики, жодним чином не мотивував прийняте ним рішення в цій частині. Зі змісту рішення не вбачається правової підстави для розрахунку відсотків за користування позикою, за який період користування позикою здійснено нарахування відсотків та яка сума була взята при їх розрахунку. На зазначені обставини відповідач за первісним позовом звертав увагу в апеляційній скарзі, проте судом апеляційної інстанції такі доводи заявника проігноровано.
Також, звертав увагу на те, що розрахунок трьох відсотків річних здійснено в еквіваленті до долара США. Проте за умовами договору позики позичальник отримав позику у національній валюті України, а тому і повертати її був зобов`язаний в еквіваленті гривни до долара США.
Вказував та те, що задовольняючи частково позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % відсотків річних від простроченої суми позики за весь час прострочення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, при розрахунку цієї суми необґрунтовано виходив із суми позики в розмірі
200 000 доларів США.
Також зазначав, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, оскільки проігноровано його клопотання про відкладення справи у зв`язку із хворобою, чим порушено його право на участь у судовому засіданні та надання пояснень.
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому зазначає про безпідставність її доводів.
Вважає, що метою її подання є затягування розгляду справи та ухилення від виконання рішення суду першої інстанції, яке було обґрунтовано залишено без змін постановою апеляційного суду. Користуючись пільгами зі сплати судового збору, відповідач умисно оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій, не наводячи при цьому аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Всім доводам касаційної скарги була надана належна правова оцінка апеляційним судом.
Твердження заявника про порушення апеляційним судом рівного процесуального становища сторін є надуманим та таким, що спростовуються матеріалами справи. Під час перебування справи в провадженні судів попередніх інстанцій її розгляд відкладався декілька разів і завжди за клопотанням відповідача за первісним позовом чи його представника, при цьому особисто ОСОБА_2 жодного разу не приймав участь у розгляді справи.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав відповідь на відзив представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_4, у якому зазначає, що він не був присутнім жодного разу під час розгляду справи з поважних причин, маючи незадовільний стан здоров`я та через моральні принципи, оскільки в судових засіданнях приймав участь представник позивача ОСОБА_4, який незаконно заволодів його грошовими коштами у розмірі 40 000,00 доларів США, начебто на погашення заборгованості за зазначеним вище договором позики.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині задоволення первісного позову про стягнення залишку суми позики, та відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, а тому відповідно до частин першої і другої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не перевіряється судом касаційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.