ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 2-3816/12
провадження № 61-30972св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2016 року, ухвалене у складі судді Полонця С. М., та рішення апеляційного суду Житомирської області від 20 березня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Талько О. Б., Гансецької І. А., Кочетова Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна в натурі.
В обґрунтування позову зазначив, що з 17 липня 1987 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2010 року.
Вказав, що він разом з відповідачем набули право власності в рівних частках на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, а також на земельну ділянку площею 0,0675 га. За спільні кошти ними побудовані гараж та сарай у даному домоволодінні.
Крім того, сторонами придбано автомобіль MITSUBISHI L 300, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 32 500 грн, який ОСОБА_2 відчужено без згоди позивача після розірвання шлюбу.
ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати гараж та сарай, розташовані у АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя; поділити в натурі 1/2 частку житлового будинку № НОМЕР_2 , сарай та гараж, виділивши йому у власність частину домоволодіння, яка складається з веранди 1-1 площею 15,3 кв.м, коридору 1-2 площею 3,85 кв.м, кухні 1-3 площею 10,9 кв.м, житлової кімнати 1-7 площею 16,2 кв.м, гаража літ. "Д"; у власність ОСОБА_2 виділити частку житлового будинку, яка складається із коридору 1-2 площею 1,65 кв.м, ванної кімнати 1-4 площею 5,8 кв.м, житлової кімнати 1-5 площею 15,4 кв.м, житлової кімнати 1-6 площею 23,2 кв.м, сараю літ. "Е"; виділити йому та ОСОБА_2 в натурі по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,0675 га; стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості належної йому 1/2 частки автомобіля MITSUBISHI L 300 у розмірі 16 250 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2016 року позов задоволено частково.
Поділено 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 за другим варіантом висновку № 416/12.12 судової будівельно-технічної експертизи від 25 грудня 2012 року.
Виділено ОСОБА_1 в натурі 49/100 ідеальної частки 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, яка складається з веранди 1-1 площею 15,3 кв.м, коридору 1-2 площею 3,85 кв.м, кухні 1-3 площею 10,9 кв.м, житлової кімнати 1-7 площею 16,2 кв.м та гаражу літ. "Д" площею 40,5 кв.м, вартістю 192 748 грн.
Виділено ОСОБА_2 в натурі 51/100 ідеальної частки 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, яка складається з коридору 1-2 площею 1,65 кв.м, ванної кімнати 1-4 площею 5,8 кв.м, житлової кімнати 1-5 площею 15,4 кв.м, житлової кімнати 1-6 площею 23,2 кв.м та сараю літ. "Е" площею 17,4 кв.м, вартістю 199 152 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 3 202 грн.
Виділено в натурі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці земельної ділянки загальною площею 0,0675 га по АДРЕСА_1 відповідно до варіанту № 2-1 висновку № 635/12.15 судової земельно-технічної експертизи від 31 грудня 2015 року.
У іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що 1/2 частка житлового будинку та земельна ділянка перебувають у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вказав, що технічна можливість виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом наявна, тому поділ в натурі між співвласниками 1/2 частки житлового будинку можливий.
Вирішуючи питання щодо виділу в натурі по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,0675 га, суд дійшов висновку про доцільність застосування варіанту № 2-1 висновку № 635/12.15 судової земельно-технічної експертизи від 31 грудня 2015 року, який відповідає другому варіанту поділу домоволодіння, передбаченому висновком № 416/12.2 судової будівельно-технічної експертизи від 25 грудня 2012 року, та за яким сторонам виділяються однакові за площею земельні ділянки.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що гараж та сарай набуто у власність сторонами за спільні кошти за час перебування у зареєстрованому шлюбі, частки сторін у цьому нерухомому майні є рівними, тому позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині є обґрунтованими.
Відмовляючи у стягненні з ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частки автомобіля MITSUBISHI L 300 у розмірі 16 250 грн, суд першої інстанції виходив із того, що вартість вказаного транспортного засобу за погодженням між сторонами не визначена і належних та допустимих доказів його вартості позивачем суду не надано.
Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 листопада 2016 року, ухваленим у складі судді Полонця С. М., стягнено з державного бюджету на користь ОСОБА_1 . 429,20 грн у відшкодування судового збору.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 20 березня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.
Додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 листопада 2016 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 500 грн у відшкодування судових витрат на проведення у справі судових експертиз.
Витрати у розмірі 429,20 грн, понесені ОСОБА_1, компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Скасовуючи додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 листопада 2016 року, апеляційний суд виходив із того, що, ухвалюючи додаткове рішення, судом першої інстанції не враховано сплату позивачем 3 000 грн за проведення судової будівельно-технічної експертизи та 2 500 грн за проведення судової земельно-технічної експертизи.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2016 року залишено без змін.
З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.
Судом апеляційної інстанції також зазначено, що обраний судом другий варіант поділу в натурі 1/2 частки житлового будинку та господарських споруд сприятиме захисту прав сторін, оскільки у даному випадку відступ від розміру належних сторонам часток є мінімальним та у власність кожного із співвласників виділяються допоміжні та житлові приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 20 березня 2017 рокуі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції і рішення апеляційного суду прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову, оскільки сторони не давали згоди на стягнення грошової компенсації.
Зазначає, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували сплату ним грошових коштів за проведення судової будівельно-технічної експертизи та судової земельно-технічної експертизи.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів. Вказав, що судами першої та апеляційної інстанції надано належну оцінку доказам. Зазначив, що судові рішення є законними і обґрунтованими.
Провадження у суді касаційної інстанції
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року зупинено виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 20 березня 2017 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 17 липня 1987 року.
На підставі договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. 5 квітня 2002 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності в рівних частках на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, а також на земельну ділянку площею 0,0675 га, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за цією ж адресою.
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі на вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти збудували сарай та гараж, зареєстровані рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 25 березня 2004 року № 156 "Про закінчення будівництвом нових житлових об`єктів малоповерхової забудови, які пред`являються державній комісії для прийняття їх в експлуатацію та оформлення житлових і підсобних приміщень, реконструйованих, розширених в існуючих житлових будинках та новозбудованих або реконструйованих, розширених існуючих об`єктів господарського призначення на присадибних ділянках".
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності в рівних частках на 1/2 частку житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0675 га на підставі договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. 5 квітня 2002 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України, у редакції, чинній на час укладення вказаних правочинів, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
З огляду на викладене судами першої та апеляційної інстанцій правильно установлено, що 1/2 частки житлового будинку та земельна ділянка перебувають у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно з частинами першою та другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.