Постанова
Іменем України
05 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 351/2120/16-ц
провадження № 61-4419св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Орган опіки та піклування Снятинської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.
Позивачі на обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що їм на праві спільної часткової власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 у період з 20 вересня 2008 року до 10 березня 2016 року перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, яка 06 грудня 2015 року залишила будинок та переїхала проживати за іншою адресою. Враховуючи те, що відповідач не проживає в їхньому будинку більше року, просили постановити рішення, яким визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, звернулася до суду із зустрічним позовом про вселення.
Відповідач на обґрунтування зустрічного позову посилалася на те, що не проживає у будинку за адресою АДРЕСА_1 з поважних причин, оскільки відносно неї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосовували насильницькі дії фізичного, психологічного та економічного характеру. Також їй для проживання з дітьми обіцяно придбати окремий житловий будинок, що і спонукало її переїхати проживати в тимчасово орендоване житло. Просила постановити рішення, яким вселити її в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2017 року з урахуванням ухвали Снятинського районного суду від 22 вересня 2017 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право на проживання у житловому будинку на АДРЕСА_1, та знято з реєстраційного обліку в житловому будинку. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, керувався положеннями
статей 319, 391, 405, 406 ЦК України. Суд зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками спірного житлового будинку. ОСОБА_2 перебував у шлюбі з відповідачем, у зв`язку з чим вона вселилася у будинок та набула право на користування будинком. Відповідач спільно з власником майна ОСОБА_2 не проживала, спільним побутом з ним пов`язана не була, після розірвання шлюбу вибула із зазначеного житлового будинку і, маючи інше житло, у якому проживає, добровільно знятися з реєстраційного обліку в житловому будинку не бажає. Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на проживання у житловому будинку на АДРЕСА_1 зі зняттям її з реєстраційного обліку у зазначеному житловому будинку та відсутність підстав її вселення.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено, вселено ОСОБА_3 у житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову. Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами існував конфлікт, що спонукало відповідача разом з дітьми залишити місце постійного проживання та виїхати тимчасово з будинку. Суд першої інстанції не звернув увагу, що факт непроживання відповідача без поважних причин у житловому приміщенні понад один рік не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні, а позивачами на доведення такого факту не надано належних та беззаперечних доказів. Задовольняючи зустрічний позов, суд апеляційної інстанції врахував, що після розірвання шлюбу місце проживання обох неповнолітніх дітей визначено з матір`ю, їхнє право на житло є похідним від права матері і при втраті матір`ю права на житло втрачають таке право і діти, якщо їх місце проживання не буде визначено із батьком. З урахуванням усіх обставин справи та аналізу наданих доказів обома сторонами, суд апеляційної інстанції визнав, що матеріали справи містять безспірні докази того, що відповідачу створені перешкоди у проживанні за місцем реєстрації, оскільки з часу повернення її разом з дітьми до місця проживання у березні 2016 року позивачі заперечують право проживання відповідача у будинку, тому її зустрічний позов підлягає задоволенню.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у січні 2017 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази і дійшов необґрунтованих висновків, що відповідач не проживає у спірному будинку з поважних причин та що їй чиняться перешкоди. Зазначає, що вона є власником спірного будинку, а реєстрація відповідача за адресою будинку порушує її право власності. Також посилалася на положення статті 71 ЖК Української РСР, зазначаючи, що відповідач не проживає у спірному будинку більше ніж шість місяців.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 на праві часткової власності належить 1/3 частина, а ОСОБА_1 2/3 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 26 січня 2006 року.