ПОСТАНОВА
Іменем України
10 грудня 2019 року
Київ
справа №804/4448/14
адміністративне провадження №К/9901/5517/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНТА. ЛТД"
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року (судді: Мельник В.В. (головуючий), Юхименко О.В., Нагорна Л.М.)
у справі № 804/4448/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНТА. ЛТД"
до Дніпропетровської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про визнання нечинним рішення та стягнення коштів,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕНТА. ЛТД" (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської митниці Міндоходів (правонаступником якої є Дніпропетровська митниця ДФС; далі - Митниця, відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві, відповідач-2), в якому просило визнати нечинним рішення Митниці щодо відмови позивачу в поверненні надмірно сплаченого до бюджету податку на додану вартість у розмірі 22 573,71 грн та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 22 573,71 грн, який було зараховано до Державного бюджету України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13 червня 2014 року позов Товариства задовольнив повністю.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Митниці щодо неналежного розгляду заяви Товариства від 16 грудня 2013 року № 1167, зобов`язав Митницю розглянути вказану заяву та прийняти рішення за результатами її розгляду згідно з чинним законодавством України.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 лютого 2015 року відкрив касаційне провадження за скаргою Товариства.
Відповідачі не скористалися своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
17 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у вересні 2013 року позивач здійснив ввезення на митну територію України товару - лікарський засіб "АПІЛАК ГРІНДЕКС", реєстраційне посвідчення на лікарський засіб № UA/4346/01/01, чинне з 08 квітня 2011 року і дійсне до 11 квітня 2016 року. Під час митного оформлення товару за митною декларацією від 03 вересня 2013 року № 110080000/2013/123074 Товариство здійснило помилкове нарахування податку на додану вартість, що відображено в графі 47 вказаної декларації: в колонці "вид" вказано " 028", в колонці "ставка" - " 20%", а в графі 35 "Преференції" - " 000000000". Причиною такого заповнення граф митної декларації є збій в програмі, за допомогою якої заповнюється митна декларація. На підставі даних митної декларації №110080000/2013/123074 позивач сплатив податок на додану вартість за товар у сумі 22 573,71 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03 вересня 2013 року № 28706 та не заперечується митним органом.
16 грудня 2013 року Товариство звернулося до Митниці із заявою № 1167 про повернення надмірно сплачених грошових коштів, до якої додало оригінали відповідних аркушів митної декларації, платіжного доручення від 03 березня 2013 року № 28706 та копію реєстраційного посвідчення на товар.
За наслідками розгляду вказаної заяви Митниця направила на адресу позивача листа від 30 грудня 2013 року № 17-11-2/6237, яким відмовила у задоволенні вимог щодо повернення надміру сплачених грошових коштів, посилаючись на те, що податкове зобов`язання, зокрема податок на додану вартість, за митною декларацією від 03 вересня 2013 року № 110080000/2013/123074 вважається самостійно нарахованим та узгодженим з дня її подання до митного оформлення товару.
Відповідно до статті 24 Митного кодексу України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.
Згідно з підпунктом 197.1.27 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час митного оформлення товару) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів; а пунктом 197.4 цієї ж статті визначено, що звільнення від оподаткування товарів, передбачене пунктом 197.1, поширюється і на операції із ввезення їх на митну територію України.
За змістом пунктів 30.1-30.2 статті 30 Податкового кодексу України податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Відповідно до підпункту "г" пункту 30.9 Податкового кодексу України звільнення від сплати податку та збору є однією з форм надання податкової пільги.
Зважаючи на зміст вищенаведених норм Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач при ввезенні на митну територію України лікарського засобу за митною декларацією від 03 вересня 2013 року № 110080000/2013/123074 звільнявся від оподаткування податком на додану вартість. Відтак, помилково нарахувавши та сплативши за імпортований товар податок на додану в сумі 22 573,71 грн, позивач мав право на повернення вказаної суми як помилково сплаченої.
Порядок, умови та процедура повернення помилково та/або надміру сплачених платежів законодавчо врегульовані.
Так, згідно з частинами першою-третьою статті 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов`язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Пунктом 43.3 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.