Постанова
Іменем України
02 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 301/1283/17
провадження № 61-32225св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Ірклієнко Юрій Петрович, на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Фазикош Г. В., Готра Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 22 квітня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1476pvi-04-05 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 34 500 доларів США зі сплатою 11 % річних на строк до 18 квітня 2020 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 22 квітня 2005 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки (далі - Договір іпотеки), за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,50 кв. м, житловою площею 25,80 кв. м. Також в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 22 квітня 2005 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1476/1 (далі - Договір поруки), за яким ОСОБА_2 зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором. ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим в нього станом на 03 травня 2017 року утворилася заборгованість в розмірі 865 815,59 грн, з яких: за основним боргом кредиту - 16 795,31 доларів США, що еквівалентно 446 099,05 грн; строкова заборгованість за відсотками - 184,75 доларів США, що еквівалентно 4 907,13 грн; прострочена заборгованість за відсотками - 1 125,66 доларів США, що еквівалентно 29 898,58 грн; строкова заборгованість за щомісячною комісією - 341,00 грн; прострочена заборгованість за щомісячною комісією - 5 456,00 грн; пеня - 379 113,82 грн. Враховуючи викладене, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2017 року у складі судді Даруда І. А. позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за Кредитним договором, яка становить 865 815,59 грн, що складається із: заборгованості за основним боргом кредиту - 16 795,31 доларів США, що еквівалентно 446 099,05 грн; строкової заборгованості за відсотками - 184,75 доларів США, що еквівалентно 4 907,13 грн; простроченої заборгованості за відсотками -1 125,66 доларів США, що еквівалентно 29 898,58 грн; строкової заборгованості за щомісячною комісією - 341 грн; простроченої заборгованості за щомісячною комісією - 5 456 грн; пені - 379 113,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" судовий збір в розмірі 12 987,23 грн.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 порушив умови Кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, що підлягає стягненню солідарно з нього та поручителя на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 14 285,70 грн судового збору.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" не має права вимоги за Кредитним договором та Договором поруки, оскільки 11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено договір відступлення права вимоги № 17/4-В, за умовами якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатках до цього договору. Дана обставина також підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 січня 2016 року у справі № 910/21864/15 за позовом Державної іпотечної установи до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення 179 830 369,71 грн, якою затверджено мирову угоду між ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" та Державною іпотечною установою. У жовтні 2015 року ОСОБА_1 отримав повідомлення Державної іпотечної установи про відступлення права вимоги, після чого здійснює погашення кредиту на її користь.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2018 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" Ірклієнко Ю. П., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не залучив до участі у справі як третю особу Державну іпотечну установу і дійшов помилкового висновку про відсутність у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" права вимоги за Кредитним договором. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що перехід права вимоги за Кредитним договором, окрім договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року № 17/4-В, регулюється ще й умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 січня 2016 року у справі № 910/21864/15, якою передбачено механізм поетапного переходу права вимоги за договорами, вказаними у додатках до договору про відступлення права вимоги, зокрема шляхом спільного ведення реєстру отриманих платежів за кредитними договорами, проведення їх оцінки, часткової передачі оригіналів договорів та інших документів щодо позичальників, внесення змін до договору відступлення права вимоги. Відповідач та його представник не надали апеляційному суду документів, що підтверджують проведення оцінки права вимоги за Кредитним договором чи внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року № 17/4-В. Тому переходу права вимоги за Кредитним договором від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до Державної іпотечної установи не відбулося.
У червні 2018 року представник відповідачів - Порхун С. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іршавського районного суду Закарпатської області.
19 червня 2018 року справа № 301/1283/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Апеляційним судом встановлено, що 22 квітня 2005 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 34 500 доларів США зі сплатою 11 % річних на строк до 18 квітня 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З метою належного виконання зобов`язань за Кредитним договором 22 квітня 2005 року між банком, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.