Постанова
Іменем України
29 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 607/11945/16-ц
провадження № 61-4605св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2017 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що 18 вересня 1981 року між ним і відповідачем було укладено шлюб. Подружнє життя у сторін не склалося, постійно виникають непорозуміння та сварки. Протягом останнього часу він не веде з ОСОБА_2 спільного господарства, не підтримує шлюбних стосунків, їх шлюб носить формальний характер, а подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить його інтересам. В період шлюбу сторонами було придбано (збудовано) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, який згідно з положеннями статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є спільною сумісною власністю подружжя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2, який зареєстровано 18 вересня 1981 року Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - Тернопільський МВ ДРАЦС), актовий запис № 1053; визнати за ним і відповідачем право власності по 1/2 частині згаданого домоволодіння та земельної ділянки, яка призначена для його обслуговування.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 18 вересня 1981 року Тернопільським МВ ДРАЦС, актовий запис № 1053. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї неможливе та суперечить інтересам позивача, який не бажає проживати з відповідачем, а тому укладений між ними шлюб слід розірвати. Згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 06 квітня 1990 року ОСОБА_2 та її брат ОСОБА_4 успадкували в рівних частках будинок житловою площею 33,4 кв. м з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м. На підставі договору дарування від 10 квітня 1990 року свою частку у вказаному майні ОСОБА_4 подарував відповідачу. Таким чином, станом на 1990 рік ОСОБА_2 належав на праві особистої приватної власності цілий будинок житловою площею 33,4 кв. м. 09 січня 2013 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Тернопільській області було затверджено Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - житлового будинку загальною площею 182,5 кв. м, житловою - 81,4 кв. м по АДРЕСА_1 (початок будівництва - травень 1990 року, закінчення - жовтень 1994 року). Відмовляючи в задоволенні позову в частині поділу спільного майна подружжя, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, що спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя. Декларація про готовність об`єкта до експлуатації та технічна характеристика житлового будинку не містять інформації, зокрема про обсяг і перелік виконаних будівельних робіт та їх вартість; відомостей про те, за рахунок чиїх коштів та коли саме проводилася перебудова будинку; чи були використані при цьому спільні кошти подружжя, а якщо так, то в якому розмірі. Позивачем також не доведено, що старий будинок було зруйновано та на його місці збудовано новий, у зв`язку з чим відсутні підстави для поділу між сторонами спірного майна в рівних частках.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. ОСОБА_1 просив визнати домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя з підстав, передбачених статтею 60 СК України, посилаючись на те, що в період перебування сторін у шлюбі спірний будинок був повністю збудований за спільні кошти подружжя, що стверджується Декларацією про готовність новоствореного об`єкта. Однак позивачем не доведено того, що старий будинок був зруйнований, а на його місці збудований новий. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок обставин, передбачених законом. Однак ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження збільшення вартості спірного майна шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення (не заявив клопотання про проведення відповідної експертизи). Таким чином, за недоведеністю обставин належності сторонам на праві спільної сумісної власності житлового будинку в цілому відсутні підстави для визнання за кожним з подружжя по 1/2 частині спірного майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2017 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову про поділ спільного майна подружжя і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав датою державної реєстрації права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 є 11 липня 2013 року. Таким чином, спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки воно набуте під час їх перебування у шлюбі. Декларація про готовність об`єкта до експлуатації та його технічна характеристика свідчать про те, що в період з травня 1990 року по жовтень 1994 року на місці успадкованого відповідачем домоволодіння здійснювалося будівництво нового житлового будинку. Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Посилання позивача на те, що на місці успадкованого нею домоволодіння здійснювалося будівництво нового житлового будинку, є неспроможними, оскільки втехнічному паспорті на об`єкт нерухомого майна зазначено, що основна споруда (будинок) була побудована в 1961 році. Навіть у випадку реконструкції старого будинку за спільні кошти подружжя у позивача не виникає права власності на половину спірного майна.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
08 квітня 2019 року справа № 607/11945/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову про розірвання шлюбу не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Судами встановлено, що 08 вересня 1981 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстровано Тернопільським МВ ДРАЦС, актовий запис № 1053.
Свідоцтвом про право на спадщину від 06 квітня 1990 року, виданим державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Береш Л. І., підтверджується, що після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, його діти ОСОБА_4 та ОСОБА_2 успадкували в рівних частках будинок житловою площею 33,4 кв. м з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м.
Право власності на вказане майно було зареєстроване спадкоємцями 09 квітня 1990 року, про що свідчить реєстраційне посвідчення, видане Тернопільським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації № 3155.
За договором дарування від 10 квітня 1990 року, посвідченим державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Береш Л. І., ОСОБА_4 подарував своїй сестрі ОСОБА_2 успадковану ним частку у вищевказаному майні.
Таким чином, станом на 1990 рік відповідачу належав на праві особистої приватної власності цілий будинок житловою площею 33,4 кв. м з надвірними будівлями і спорудами (сарай під літ. "Б", цегляна вбиральня під літ. "В", цегляний сарай під літ. "Г", огорожа та відмостка) по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м.
На підставі рішення 14-ої сесії 4-го скликання Тернопільської міської ради від 14 квітня 2005 року № 4/14/12905 квітня 2006 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ТР № 062352, за яким вона набула у власність земельну ділянку площею 0,0601 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 6110100000070110071), яка розташована по АДРЕСА_1 .
17 грудня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок загальною площею 182,5 кв. м, житловою - 81,4 кв. м по АДРЕСА_1 .
09 січня 2013 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Тернопільській області було затверджено Декларацію про готовність до експлуатації об`єкт а- житлового будинку загальною площею 182,5 кв. м, житловою - 81,4 кв. м по АДРЕСА_1, в якій зазначено про початок будівництва об`єкта у травні 1990 року та закінчення - в жовтні 1994 року.
Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області Сагайдак І. В. від 07 серпня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказане домоволодіння, яке складається з: житлового будинку під літ. "А" загальною площею 182,5 кв. м, житловою - 81,4 кв. м; прибудови під літ. "б"; сараю під літ. "Б"; вбиральні під літ. "В"; сараю під літ. "Г"; вимощення під літ. "І", огорожі 1, огорожі 2, стінки підпірної 3.
На підставі вказаного рішення 07 серпня 2013 року відповідачу було видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.