Постанова
Іменем України
25 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 640/15049/17
провадження № 61-11607св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року в складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2011 року та від якого мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якого рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2011 року з ОСОБА_4 на її користь стягуються аліменти. Рішення суду першої інстанції відповідач не виконує, ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання їхнього спільного сина, не цікавиться його фізичним, духовним та моральним розвитком, не телефонує сину, не надає згоду на виїзд з дитиною за кордон.Відповідно до висновку від 09 січня 2018 року № 53 опікунської ради, про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина. Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що позивач перешкоджає йому бачитись та спілкуватися із сином.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як орган опіки та піклування Харківської міської ради, контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків у відношенні до сина.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивачем не надано безсумнівних доказів, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обовʼязків щодо виховання сина, його винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов`язками. Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У вересні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали обґрунтовану оцінку доказам, поданим позивачем.
Судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що батько дитини жодного разу не навідувався у навчальні заклади, не цікавиться життям, здоров`ям та духовним розвитком дитини, має заборгованість зі сплати аліментів.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який розірвано на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2011 року та від якого мають спільну дитину - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2011 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.
На виконання рішення суду видано виконавчий лист № 2-2311/11, виданий 31 січня 2012 року Фрунзенським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 вересня 2011 року, і до повноліття дитини.
Виконавчий лист перебуває на виконанні в Київському відділі державної виконавчої служби м. Харкова, заборгованість зі сплати аліментів станом на 31 грудня 2018 року становить 87 663,80 грн, що підтверджується розрахунком, складеним 29 січня 2019 року старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ляховою Т. Б.
Відповідно до висновку від 09 січня 2018 року № 53 Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.