|
| |
|
|
|
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 752/13790/15-к
провадження № 51-5283 км 18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд) у складі:
головуючого Святської О.В.,
суддів Вус С.М., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.
прокурора Шевченко О.О.
захисника Свінціцького І.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Карпука Ю.А., який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 01 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100010003923, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Пасічна Надвірнянського району Івано-Франківської області, громадянина України, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, згідно ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 01червня 2018 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.115 КК і виправданий на підставі п.2 ч.1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК), оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Згідно пред`явленого обвинувачення ОСОБА_1 у невстановлений досудовим розслідування час з 21.04.2015 року по 22.04.2015 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на території кладовища "Байкове", що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Байкова, 6-В, в ході конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, під час вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_2, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2, наніс йому не менше восьми ударів руками та ногами в різні частини тіла, після чого з метою вбивства ОСОБА_2 наніс невстановленим досудовим розслідуванням гострим предметом по типу клинка ножа три проникаючі удари в область його живота, від яких останній помер. В подальшому, усвідомивши свої злочинні дії, ОСОБА_1, з метою прикриття злочину, намагався сховати тіло ОСОБА_2 на території кладовища, протягнувши його близько 20 метрів, однак злякавшись, що його можуть побачити, залишив тіло ОСОБА_2 на алеї між могилами та з місця вчинення злочину зник. Згідно висновку Київського міського бюро судово-медичної експертизи №1133 від 04.08.2015 року на трупі ОСОБА_2 виявлено ушкодження: три проникаючі колото - різаних поранення живота, які виникли від дії гострого предмету, по типу клинка ножа, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень (по критерію небезпеки для життя) та знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті; чотири забійні рани на обличчі, садна та синці на обличчі; дрібні крововиливи під м`які оболонки тім`яної, лівої скроневої, правої скроневої часток та в кору правої скроневої частки головного мозку, виникли від дії тупого предмета; ступінь тяжкості черепно-мозкової травми, оцінити не є можливим, у зв`язку з неясністю клінічного перебігу та наслідків; має ознаки легкого тілесного ушкодження, яке спричиняє короткостроковий розлад здоров`я та не знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті; садна та подряпини на спині, мають ознаки легких тілесних ушкоджень та не знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Всі виявлені ушкодження є прижиттєвими та виникли незадовго до настання смерті в короткий проміжок часу, який становить біля 1-2 години. ОСОБА_2 заподіяно не менше восьми травмуючих впливів на тіло. Згідно висновку Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 1133 від 04.08.2015 року смерть ОСОБА_2 настала від проникаючих колото - різаних поранень живота з ушкодженням печінки та брижі тонкої кишки та розвитку шоку.
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_1 в ході досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК як вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК представниками державного обвинувачення не доведена, в тому числі поза розумним сумнівом, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК ухвалив у даному кримінальному провадженні виправдувальний вирок, у зв`язку із тим, що не доведено, що дане кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 1 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 01 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними, такими що підлягають скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що судом першої інстанції при постановлені оскаржуваного вироку істотно порушено основні принципи судочинства щодо надання оцінки кожному доказу та їх сукупності, та як наслідок, неправильно застосовано кримінальний закон, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 . Також зазначає, що апеляційний суд, перевіряючи законність вироку суду першої інстанції не надав належної оцінки апеляційним доводам, не взяв до уваги експертний висновок психофізіологічного дослідження достовірності показів обвинуваченого. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій істотно порушені вимоги КПК, що призвело до необґрунтованого виправдання ОСОБА_1 ..
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні не підтримав касаційну скаргу та просив відмовити в її задоволенні.
Захисник вважав, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Заслухавши думку судді-доповідача, доводи прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаним вимогам закону вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають, доводи прокурора, зазначені в касаційній скарзі, цього не спростовують.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
Цих вимог закону судами першої та апеляційної інстанції дотримано.
З матеріалів провадження вбачається, що судом першої інстанції проведено розгляд кримінального провадження відповідно до положень ч.1 ст. 337 КПК в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. При цьому судом дотримано як принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, так і принципу диспозитивності, відповідно до якого суд, діючи виключно у межах своїх повноважень та компетенції, вирішив лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, зберігаючи при цьому об`єктивність та неупередженість, створивши при цьому умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання ними процесуальних обов`язків.
Оцінюючи зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, суд у вироку навів детальний ґрунтовний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення, суд навів мотиви, за яких він взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, з яких підстав визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.
За приписами ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.