ПОСТАНОВА
Іменем України
03 грудня 2019 року
Київ
справа №803/990/15-a
адміністративне провадження №К/9901/27587/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 (суддя Костюкевич С.Ф.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2016 (головуючий суддя Глушко І.В., судді: Большакова О.О., Макарик В.Я.) у справі №803/990/15-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08.06.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2016 позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Луцька ОДПІ ГУ ДФС звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.06.2015, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2016 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.11.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі №803/990/15-а.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №803/990/15-а за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2019 розгляд справи призначено у судовому засіданні без повідомлення сторін на 03.12.2019.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про те, що саме на етапі допуску до проведення перевірки платник податків може порушити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом. Відповідач наголошує, що наказ на проведення перевірки позивачем не оскаржувався, а тому у межах даної справи некоректно досліджувати незаконність проведення перевірки.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 05.02.2015 №221 про проведення перевірки, плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на І квартал 2015 року та направлення від 23.02.2015 №000253 Луцькою ОДПІ з 23.02.2015 по 16.03.2015 проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства.
За результатами перевірки складено акт від 23.03.2015 №906/17-01/2787018398, яким встановлено порушення, зокрема, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 108312грн., а саме: за квітень 2012 року на 52749грн. та травень 2012 року - на 55563грн.
На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 №0012801701, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 108312грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 54156грн., всього на 162468грн.
Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд,, посилаючись на пункт 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно якого, у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України, виходив з того, що в податкової інспекції, не було правових обставин перевіряти нарахування та сплату ПДВ та здійснювати донарахування ПДВ чи застосовувати штрафні санкції, як і права вимагати будь-які первинні документи щодо формування податку на додану вартість. Суди встановили, що позивач будь-яких заяв до Луцької ОДПІ щодо проведення перевірки не подавав, матеріали справи не містять доказів того, що Кабінет Міністрів України надавав дозвіл Луцькій ОДПІ на проведення планової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 в частині нарахування та сплати ПДВ, також, матеріали справи не містять доказів того, що вказана перевірка, зокрема по ПДВ проводилась згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Право на проведення перевірки платників податків (крім Національного банку України) передбачено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
28.12.2014 Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII.
Як слідує з Пояснювальної записки до законопроекту 71-VІІІ, метою законопроекту було покращення умов ведення бізнесу в Україні з одночасним підвищенням показників України в міжнародних рейтингах, а також підвищення ефективності використання ресурсів економіки, зокрема зменшення витрат підприємств на визначення податкових зобов`язань і складання податкової звітності та держави - на адміністрування податків, усунення недоліків діючого законодавства, які дозволяють великим платникам отримувати податкові вигоди, спрощення виконання податкового обов`язку малим бізнесом, зменшення податкового навантаження на малий бізнес.
Саме з метою зменшення адміністративного навантаження на суб`єктів господарювання з річним оборотом менше 20 мільйонів грн., а також із метою ефективного використання ресурсів фіскальних органів було тимчасово обмежено здійснення щодо таких платників податків окремих видів податкових перевірок, проведення яких потребувало значних зусиль як із боку контролюючих органів, так і платників податків.
Водночас, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України).
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" визначено наступне: установити, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Зазначене обмеження не поширюється:
з 01.01.2015 на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;