ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 910/25493/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Кушнір І.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Диченка В.С. (довіреність № 24/15/3 від 28.12.2018), Тодосієнка В.М. (довіреність № 5881/15/1 від 11.12.2018),
відповідача-1: не з`явились,
відповідача-2: Митюка С.П.(довіреність б/н від 30.09.2019),
третьої особи-1: не з`явились,
третьої особи-2: Ярошенко А.С. (довіреність № 27-17776/19 від 16.10.2019),
ГПУ: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної іпотечної установи
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019
та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018
у справі № 910/25493/15
за позовом Державної іпотечної установи
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";
2) Публічного акціонерного товариства "Дельта банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Компанія Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сargill Financial Services International Inc.)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
за участю Прокуратури міста Києва
про визнання недійсним зарахування вимог,
(у судовому засіданні 26.11.2019 оголошувалась перерва до 03.12.2019),
В С Т А Н О В И В:
Державна іпотечна установа звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (далі - ТОВ "Яблуневий дар"), Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування вимог від 09.02.2015 № 1, а саме вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Яблуневий дар" за договором мультивалютної кредитної лінії від 19.07.2012 № НКЛ-2005469/2, та вимог ТОВ "Яблуневий дар" до ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличними резервними акредитивами №LC/SB/016/042014, № LC /IM/12/112013 та №/IM/14/122013.
В обґрунтування позовних вимог Державна іпотечна установа посилалась на те, що у неї та ПАТ "Дельта Банк" були відсутні зустрічні вимоги, які б можливо було зарахувати, що суперечить ст. 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Доказів переходу до ТОВ "Яблуневий дар" від CFSIT прав вимоги за вищенаведеними акредитивами, а саме копії договору відступлення АА5 та договору відступлення АА4, ПАТ "Дельта Банк" надано не було. Таким чином, ПАТ "Дельта Банк" мав право не виконувати своїх зобов`язань ТОВ "Яблуневий дар", а отже і не мав зобов`язань перед ТОВ "Яблуневий дар" за вищенаведеними акредитивами, тобто були відсутні зустрічні вимоги і можливість проведення зарахування на підставі ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016, у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
В обґрунтування своєї позиції Вищий господарський суд України зазначив, що: судами не досліджувались обставини, які б підтверджували належне відступлення та належну передачу відповідних документів від CFSIT до ТОВ "Яблуневий дар", у зв`язку з чим висновок про встановлення даного факту є передчасним; до справи також не долучено належним чином оформлених документів про відкриття акредитивів та договорів про відкриття таких акредитивів. Крім того, зазначені обставини заперечувалися і Банком; не врахувавши вимог "Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 514 (пункти 1.1, 1.3, 1.4 Розділу II та пункт 1.5. розділу IV), суди першої та апеляційної інстанцій за відсутності належних та допустимих доказів, всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), взагалі не досліджували обставини відкриття вказаних вище документарних акредитивів, а передчасно вважали такий факт встановленим; також суди належним чином не дослідили факту настання чи ненастання строку виконання зобов`язань згідно зі спірною заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог; Банк зазначав, що спірне зарахування не відбулося, в тому числі, внаслідок фактичної відсутності одного із акредитивів, що суперечить вимогам ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України. Крім того зобов`язання ТОВ "Яблуневий дар" перед Банком за кредитним договором та зобов`язання за акредитивами, права за якими, на думку ТОВ "Яблуневий дар", були йому переуступлені, виражені в різних валютах. Вимоги за кредитним договором, укладеним Банком та ТОВ "Яблуневий дар", виражені в євро, а валютою за акредитивами є долар США, при цьому між сторонами відсутні домовленості щодо курсу, який повинен застосовуватися при конвертації валюти зобов`язань; Банк в обґрунтування безпідставності позовних вимог посилався на нікчемність договору застави майнових прав від 04.09.2014 МД-1.1/2014 та договору відступлення права вимоги від 04.09.2014 № Д-1.2/2014, однак суди жодним чином не досліджували вказаних договорів на предмет їх нікчемності, в тому числі із застосуванням підстав, визначених у ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки доводам позивача щодо наявності у нього права на позов та не встановлено з яких підстав визнано недійсними договір застави майнових прав № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 та договір відступлення прав вимоги (з відкладальними вимогами) № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 у справі № 910/6052/16, не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам, а саме - зазначеним договорам в редакції позивача, не встановлено як відмінність в редакціях договорів, які є у контрагентів таких договорів, впливає на їх нікчемність з підстав встановлених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 (суддя Чебикіна С.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я. - головуючий, Жук Г.А., Мальченко А.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ "Дельта банк" (кредитодавцем) та ТОВ "Яблуневий Дар" (позичальником) 19.07.2012 укладено договір мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2 (далі - кредитний договір), за умовами п.п. 1.1.1, 1.1.2.1.1 якого надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених у кредитному договорі, в межах невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000 євро зі сплатою за користування кредитом 12% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 30.06.2013.
Додатковим договором № 3 від 11.09.2012 до кредитного договору сторони збільшили максимальний ліміт заборгованості до 34 500 000 євро, а додатковим договором № 10 від 27.06.2013 - зменшили максимальний ліміт заборгованості до 19 672 500, 55 євро з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 15.08.2014.
Між сторонами кредитного договору 31.07.2014 укладено додатковий договір № 19 до кредитного договору, за змістом якого сторони змінили кінцевий термін погашення заборгованості, відповідно до якого таке погашення має відбутися не пізніше 29.08.2014 включно.
В свою чергу, між Державною іпотечною установою та ПАТ "Дельта Банк" 27.02.2013 укладено договір банківського рахунку №26/995-070.
В забезпечення виконання зобов`язань ПАТ "Дельта Банк" перед Державною іпотечною установою за договором банківського рахунку між ними укладено договір застави майнових прав від 04.09.2014 № Д-2/2014.
Між Державною іпотечною установою (новим кредитором) та ПАТ "Дельта Банк" (первісним кредитором) 04.09.2014 укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2014, за змістом п. 1.2 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами згідно з додатками до нього.
Відповідно до додатку № 1 до згаданого договору первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема, за кредитним договором, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий Дар" 19.07.2012.
Положеннями п. 2.2 договору відступлення права вимоги сторони погодили, що в незалежності від випадків, передбачених п. 2.1 договору, п. 1.2 набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).
Постановою Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" банк з 03.03.2015 віднесено до категорії неплатоспроможних.
Таким чином, на думку позивача, з 02.03.2015 Державна іпотечна установа набула прав вимоги до ТОВ "Яблуневий Дар" за кредитним договором від 19.07.2012.
Проте до згаданого переходу прав вимоги ТОВ "Яблуневий дар" направило ПАТ "Дальта Банк" заяву про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 09.02.2015, в якій товариство вказувало на часткове припинення зобов`язань зі сплати заборгованості за Кредитним договором на суму 6 472 799, 96 Євро та припинення зобов`язань зі сплати ПАТ "Дельта Банк" ТОВ "Яблуневий дар" заборгованості на суму 7 301 318 дол. США за такими акредитивами, які було видано Банком на користь Компанії: безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/016/042014 на суму 249 890, 48 дол. США; безвідкличним акредитивом №/IM/12/112013 на суму 4 999 280 дол. США; безвідкличним акредитивом № LC/IM/14/122013 на суму 10 598 390 дол. США. Вказана заява була отримана Банком 23.02.2015 за вх. № 4346.
Спір у даній справі виник в зв`язку з оспорюванням позивачем законності правочину про зарахування зустрічних вимог, здійсненого на підставі заяви ТОВ "Яблуневий дар" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 09.02.2015 через його невідповідність положенням ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017, у справі №910/6052/16 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до Державної іпотечної установи (за участю третіх осіб - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ "Танк Транс", ТОВ "Яблуневий Дар") визнано недійсними договори застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладені між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою. Підставами для визнання судом вказаних договорів недійсними було те, що сторони всупереч вимогам постанови Національного банку України № № 348/БТ, яка була отримана AT "Дельта Банк" у встановленому законом порядку та була обов`язковою для виконання, уклали договір застави та договір відступлення права вимоги в період існування у банку відповідних заборон, зокрема, щодо здійснення кредитних операцій, операцій щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами без погодження з представниками Національного банку України. Оскільки судове рішення у справі № 910/6052/16, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є той факт, що позивач не набув права вимоги за договором мультивалютної кредитної лінії від 19.07.2012 № НКЛ-2005469/2, оскільки вказаним рішенням Договори застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладені між ПАТ "Дельта Банк" та ДІУ, визнано недійсними. Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав чи/та охоронюваних законом інтересів оспорюваною заявою про припинення зобов`язання за договором мультивалютної кредитної лінії від 19.07.2012 № НКЛ-2005469/2 зарахуванням зустрічних вимог №1 від 09.02.2015.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника зводяться до того, що висновки судів про те, що у справі №910/6052/16 визнано недійсними договір відступлення прав вимоги та договір застави майнових прав в цілому, а не ту чи іншу редакцію договору (редакцію ПАТ "Дельта Банк" чи редакцію ДІУ), є помилковими, адже долучена ДІУ до позовної заяви у даній справі копія договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) та надана ПАТ "Дельта Банк" у справі №910/6052/16 копія договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) відрізняються лише умовою щодо набуття ДІУ прав вимоги в день винесення Національним банком України рішення про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних, яка наявна в представлених ДІУ договорах та відсутня в договорах, які надало ПАТ "Дельта Банк". При цьому сторони у взаємовідносинах керувались договором відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) в редакції, наданій ДІУ, тобто з умовою щодо набуття позивачем прав вимоги, в тому числі, в день винесення Національним банком України рішення про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних. Крім цього, судами не враховано, що зустрічні вимоги ТОВ "Яблуневий Дар" і ПАТ "Дельта Банк" не є однорідними, а їх зарахування не відповідає ст. 601 ЦК України, оскільки здійснено зарахування зобов`язання у різних валютах - долар США до євро. Також судами не з`ясовано чи взагалі договори відступлення прав вимоги № АА4 від 05.02.2015 та № АА5 від 05.02.2015 є укладеними, оскільки відсутній документ, що врегульовує одну з істотних умов договору (ціну). Судами обох інстанцій не враховано, що строк виконання зобов`язання банка перед відповідачем-1 за вказаними акредитивами не настав, а тому зарахування вимог є неможливим. Крім цього, приписами ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Зважаючи, що майнові права банку за кредитними договорами перебувають у заставі позивача з 04.09.2014, на спірні правовідносини поширюється також дія положень ст. 586 ЦК України та ст.ст. 50, 51 Закону України "Про заставу".