1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



27 листопада 2019 року

м. Київ



Справа № 910/20306/17



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. (головуючий), Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,

представників учасників справи:

представника позивача -Полякова Т.Ю.,

представника відповідача -Каракоця О.Р.,

представника третьої особи 1 -Пантія О.А.,



розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс"



на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Трофименко Т.Ю.)

від 08.04.2019



та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Козир Т.П., судді - Яковлєв М.Л., Коробенко Г.П.)

від 15.08.2019



у справі за позовом Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеровент",

2. Приватного акціонерного товариства "АК "Перлина",

3. Національного банку України

про стягнення 109 471,93 євро за банківською гарантією,


ВСТАНОВИВ:



1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень проти позову.



1.1. У листопаді 2017 року Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 109 471,93 євро, що еквівалентно 3 406 765, 26 грн, за гарантією від 03.06.2016 № G0616/4394, виданою відповідачем на забезпечення виконання підрядником - ТОВ "Аеровент" - своїх зобов`язань за контрактом від 10.05.2016 № 39299/6.



1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підрядник неналежним чином виконував обумовлені контрактом роботи, у зв`язку із чим позивач повідомив про розірвання контракту та звернувся до відповідача за отриманням гарантії, однак, відповідач листом від 24.03.2017 № Е.35.0.0.0/4-36520 відмовив у виплаті гарантії з тих підстав, що вимога не містить посилань на те, які зобов`язання було порушено принципалом (підрядником) та невідповідність валюти, в якій має бути здійснена виплата, а у листі від 31.05.2017 № Е.35.0.0.0/4-66762 на повторну вимогу № 06/588 від 14.04.2017 повідомив, що за результатом правової експертизи письмової вимоги за гарантією встановлено, що дана вимога відповідає умовам гарантії і підлягає задоволенню, проте платіж не може бути виконаний, оскільки рішенням Правління Національного банку України від 05.01.2017 № 7-рш/БТ, для ПАТ КБ "Приватбанк" діє ковенанта, яка забороняє кредитування пов`язаних осіб банку. При цьому, ТОВ "Аеровент" визнано Національним банком України пов`язаною особою з ПАТ КБ "Приватбанк".



1.3. Суди розглядали справу неодноразово.



1.4. Під час нового розгляду справи позивачем була подана заява про уточнення формулювання позовних вимог, у якій він просить стягнути з відповідача кошти в національній валюті України - гривні, в сумі, яка еквівалентна 109471,93 євро за офіційним курсом НБУ на дату оплати. Вказана заява прийнята судом першої інстанції до розгляду.



1.5. 14.01.2019 представник позивача подав додаткові пояснення по справі, у яких зазначав, що: 1) сплата відповідачем коштів позивачу за гарантією не підпадає під поняття кредитування в розумінні ст. 1054 Цивільного кодексу України, а тому сплату коштів по гарантії жодним чином не можна відносити до операцій, про які йдеться у рішенні Правління НБУ № 7-рн/БТ від 05.01.2017; 2) незважаючи на те, що у договорі гарантії сторони вказують, що сплата банком за гарантією є наданням клієнту кредиту, однак за своєю правовою природою виконання гарантії не підпадає під поняття кредитування ні третьої особи, ні позивача; 3) правовою підставою для здійснення виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром, а тому з урахуванням приписів статей 562, 563 Цивільного кодексу України, глави 4 розділу ІІ Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, вимог Уніфікованих Правил позовні вимоги про стягнення коштів за спірною гарантією є підставними та обґрунтованими.



1.6. 06.02.2019 представник третьої особи 1 подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що положення п. А12 договору гарантії прямо вказують на кредитний характер правовідносин, які виникають між банком та ТОВ "Аеровент" у випадку виконання спірної гарантії; у відповідності до законодавства, яке регулює правовідносини гарантії, правовою підставою для виконання платежу за гарантією є порушення боржником основного зобов`язання, а не виключно пред`явлення кредитором вимоги до гаранта, однак, позивачем не доведено в межах даної справи існування такого порушення, що унеможливлює задоволення його позову не в залежності від визнання чи невизнання гарантом пред`явленої до нього вимоги; посилання позивача на Уніфіковані правила є безпідставним оскільки спірні правовідносини не підлягають регулюванню ними.



2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.



2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018, відмовлено у задоволенні позову ЛКП "Львівелектротранс" до ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення 109 471, 93 євро, що еквівалентно 3 406 765, 26 грн, за гарантією, виданою відповідачем, на забезпечення виконання підрядником - ТОВ "Аеровент" - своїх зобов`язань за контрактом від 10.05.2016 № 39299/6.



2.2. Суди виходили з недоведеності позивачем порушення його прав з огляду на рішення Правління Національного банку України від 05.01.2017 № 7-рш/БТ "Про окремі питання діяльності ПАТ КБ "Приватбанк", яким було заборонено здійснювати інвестування та надання кредитів клієнтам, що визнавалися пов`язаними із банком особами, та встановлення факту визнання ТОВ "Аеровент" особою, пов`язаною із ПАТ КБ "Приватбанк". Крім того, зазначено, що позивач не навів доводів з належними доказами, які б свідчили, що сума в розмірі 109 471, 93 євро є саме коштами, використаними не за цільовим призначенням.



2.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Пєскова В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Погребняка В.Я. ухвалив постанову від 20.11.2018, якою постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 у справі № 910/20306/17 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.



2.4. Скасовуючи постановлені у справі судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди не надали належної оцінки:



1) умовам договору банківської гарантії від 03.06.2016, зокрема, пункту А12 стосовно того, яким чином виконання гарантії підпадає під поняття кредитування боржника як пов`язаної особи, а також як співвідноситься сплата коштів за гарантією з обмеженнями, встановленими Національним банком України у рішенні від 05.01.2017 № 7-рш/БТ;



2) доводам позивача стосовно зобов`язань відповідача платити за гарантією за умови належної вимоги, як це визначено у пункті "b" статті 20 Уніфікованих Правил для гарантій на вимогу, беручи до уваги лист банку від 31.05.2017 № Е.35.0.0.0/4-66762, в якому повідомлено, що за результатом правової експертизи письмової вимоги за гарантією встановлено, що дана вимога відповідає умовам гарантії і підлягає задоволенню, а також доводам щодо нецільового використання сум авансу підрядником за контрактом.



2.5. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2019, було відмовлено у задоволенні позову.



2.6. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 10.05.2018 у справі №904/4275/17, дійшов висновку, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку, а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.



2.7. Суди обох інстанцій дійшли висновку, що у позові слід відмовити, оскільки позивачем не було доведено обставин настання у відповідача обов`язку з виплати платежу за гарантією, зокрема:



2.7.1. позивачем не дотримано умов надання такої гарантії, оскільки відповідно платіжного доручення, наданого позивачем як доказ, що підтверджує факт перерахування на користь ТОВ "Аеровент" авансового платежу за контрактом, кошти було перераховано не на рахунок, який зазначений банком у гарантії, а на інший рахунок;



2.7.2. не доведено порушення забезпечених гарантією зобов`язань ТОВ "Аеровент", оскільки позивач ані у позові, ані в процесі розгляду справи не навів будь-яких доводів з підтверджуючими доказами, які б свідчили, що сума в розмірі 109 471,93 євро є саме сумою авансового платежу, використаною не за цільовим призначенням, а не сумою, не використаною, як такою, та яка відповідно підлягає поверненню підрядником, а не відповідачем в зв`язку з її нецільовим використанням.



3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.



3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 у справі № 910/20306/17 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.



3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій:



3.2.1. внаслідок неправильної оцінки доказів та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, дійшли помилкового висновку, що позивач жодним чином не довів з підтверджуючими доказами, які б свідчили про нецільове використання підрядником суми в розмірі 109471,93 Євро, і спростовували б обставини, що ця сума є невикористаною як такою, та яка відповідно підлягає поверненню підрядником, а не відповідачем;



3.2.2. неправильно застосували норми статей 563-565, 610 Цивільного кодексу України, оскільки не брали до уваги те, що банк взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов`язання щодо виплати позивачу суми гарантії у разі порушення підрядником зобов`язань за умовами контракту, і наявність хоча б однієї з обставин порушення контракту підрядником, яка не була спричинена простроченням замовника, є настанням гарантійного випадку, про що зазначив КГС у складі ВС у постановах від 05.12.2018 у справі № 910/2863/18, від 12.03.2018 у справі № 910/12842/17, від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18;



3.2.3. помилково послалися на правові позиції, які викладені у постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 3-63гс11, а також постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 904/4275/17, від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, оскільки у зазначених справах гарантії забезпечували саме невиконання принципалом своїх зобов`язань за договором, а не порушення таких зобов`язань, що має місце у спірних правовідносинах. Окрім того, у всіх справах був відсутній факт визнання банком-гарантом належності та відповідності вимоги умовам гарантії та визнання банком гарантом обов`язку сплати коштів за гарантією;



3.2.4. порушили вимоги статті 74 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не брали до уваги те, що в матеріалах справ наявні копії протоколів нарад за участю представників позивача та третьої особи, які підтверджують, що підрядник не надав позивачу підтвердження цільового використання суми авансу. В суді відповідач та третя особа не надали жодні докази на підтвердження факту цільового використання коштів у розмірі 109471,93 Євро;



3.2.5. помилково не брали до уваги те, що про обставину зарахування авансових коштів на відмінний від зазначеного в гарантії рахунку, представник третьої особи заявив лише в ході судових дебатів при розгляді справи в суді першої інстанції, при цьому третя особа не заперечувала факт отримання цих коштів на рахунок, зазначений у листі від 13.06.2016. У будь-якому разі така обставина не впливає на обов`язок гаранта заплатити суму гарантії після визнання вимоги належної відповідно до пункту 2 глави 4 розділу ІІ Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 639 (у редакції, що діяла до 03.02.2018);



3.2.6. не виконали вказівки Верховного Суду, що викладені у постанові від 20.11.2018, а саме: не надано належної оцінки доводам позивача стосовно зобов`язань відповідача платити за гарантією за умови належної вимоги, беручи до уваги лист банку від 31.05.2017 № Е.35.0.0.0/4-66762, в якому повідомлено, що за результатом правової експертизи письмової вимоги за гарантією встановлено, що дана вимога відповідає умовам гарантії і підлягає задоволенню, а також доводам щодо нецільового використання сум авансу підрядником за контрактом.


................
Перейти до повного тексту