Постанова
Іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 490/8021/17
провадження № 61-14129св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія Світлана Анатоліївна, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду
м. Миколаєва від 15 квітня 2019 року у складі судді Черенкової Н. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С. А., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 , про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1989 року до вересня 2015 року вона проживала з відповідачем у будинку, який належить їй на праві власності.
Вона, як людина похилого віку, страждає на різні хвороби та потребує сторонньої допомоги.
30 січня 2014 року між нею та відповідачем укладено договір дарування
3/4 частин будинку АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Ласурією С. А.
На момент укладення договору їй не роз`яснювалась різниця між договором дарування з умовою, без умови, договором дарування на випадок смерті і таке інше. Вона мала на меті укласти договір довічного утримання, а не договір дарування. Іншого житла вона не має.
Вказуючи на те, що вона помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, на підставі статті 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_1 просила визнати договір дарування недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 квітня
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що доказів безпорадного стану позивача, а також доказів про наявність у позивача будь-яких захворювань на час укладання договору, які б свідчили, що вона не могла належним чином усвідомлювати свої дії, потребувала сторонньої допомоги, суду не надано, отже, вона розуміла та усвідомлювала характер своїх дій та їх правові наслідки. Крім того, майновий стан відповідача був незадовільним, що унеможливлює укладення між сторонами договору довічного утримання. Той факт, що позивач продовжує проживати в спірному будинку не свідчить про те, що вона не розуміла значення укладеного нею правочину та не є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 червня 2019 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені аргументи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2019 року,
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 червня 2019 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що в силу свого похилого віку та в силу того, що потребувала майнової допомоги вона бажала укласти з відповідачем договір довічного утримання і вважала, що укладає саме цей договір. Укладаючи оспорюваний договір, вона діяла під впливом помилки щодо правової природи правочину, оскільки не збиралась відчужувати і передавати у власність відповідачу будинок, у якому проживала все життя.
Узагальнені аргументи відзиву на касаційну скаргу
26 листопада 2019 року електронною поштою на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, поданий в її інтересах адвокатом Кошевенком О. В., на касаційну скаргу ОСОБА_1, однак відзив не підписаний електронним підписом, тому судом до уваги не береться.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 490/8021/17 з Центрального районного суду м. Миколаєва.
Ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С. А., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що ОСОБА_1 після смерті свого чоловіка
ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, успадкувала 3/4 частини будинку по АДРЕСА_1, на 1/4 частини будинку свідоцтво про право власності не видавалось.
Відповідач є невісткою позивача, дружиною її сина ОСОБА_7, шлюб між якими розірвано у 2013 році. З 1991 року відповідач зареєстрована у спірному будинку.
30 січня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено договір дарування належної позивачу частки будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С. А. за реєстровим номером 183. Того ж дня право власності на вказану частку житлового будинку зареєстровано за відповідачем.
Указуючи на те, що в дійсності вона мала намір укласти договір довічного утримання, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на положення статті 229 ЦК України. Зазначала, що в силу свого похилого віку та безпорадного стану не розуміла правової природи правочину та її вільне волевиявлення на укладення саме договору дарування було відсутнє.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.