Постанова
Іменем України
28 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 755/9872/18
провадження № 51-2463 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Ємця О.П., Остапука В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Сингаївської А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Фесенка С.І. на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201810004000540, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2009 року за ч.2 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, покарання відбув,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 04 червня 2018 року близько 16:00 год., перебуваючи біля буд. № 4-Б по вул. Микільсько-Слобідська в м. Києві, діючи повторно, умисно, із корисливих мотивів, відкрито викрав належний ОСОБА_2 планшет марки "Samsung SMT677А" та втік з місця події, завдавши потерпілому майнової шкоди розміром 8 600 гривень.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Фесенко С.І., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції наводить доводи, що за своїм змістом стосуються оскарження фактичних обставин справи, не погоджується із оцінкою доказів даною місцевим та апеляційним судами, що, на його думку, призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1, вважає, що за встановлених обставин його дії мають бути кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України тому, що не вірно визначено мотив, та не враховано, що засуджений не мав реальної можливості розпорядитись викраденим.
Вказує, що місцевий суд залишив поза увагою те, що слідчий експеримент було проведено без участі підозрюваного, а огляд місця події за відсутності підозрюваного та потерпілого, тому ці докази є недопустимими. Клопотання про визнання цих доказів недопустимими не розглянув .
Крім того, зазначає, що суд також не розглянув клопотання про допит свідка ОСОБА_3, безпосередньо не допитав свідка ОСОБА_4, не дослідив речовий доказ, а також не встановив дійсний розмір шкоди, шляхом проведення експертизи.
В свою чергу, апеляційний суд всупереч ст.404 КПК України на допущені місцевим судом порушення увагу не звернув та, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, не зазначив підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою, як того вимагає ст.419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги сторони захисту.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.
Що стосується тверджень захисника про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також того, що місцевий суд дав неправильну оцінку доказам, то наведене, з огляду на положення як ст.438, так і ст. 433 КПК України, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Натомість, зазначені обставини, на які посилається у касаційній скарзі захисник , були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Доводи захисника щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 186 КК України, оскільки останній не усвідомлював, що його дії під час викрадення майна були помічені потерпілим, а також він не мав реальної можливості розпорядитись викраденим майном, є безпідставними.
Для відмежування крадіжки від грабіжу слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, кваліфікуються як грабіж.
З показань потерпілого ОСОБА_2 видно, що він, в момент виявлення факту крадіжки належного йому планшету ОСОБА_1, почав кричати, щоб той зупинився та повернув його, однак ОСОБА_1, почувши його слова, навпаки став прискорювати рух та побіг за гаражі. Беззаперечно, це свідчить про усвідомлення засудженим того, що його дії були помічені потерпілим, проте на крики ОСОБА_2 він відреагував втечею, тим самим продовжив злочинні дії уже відкрито. З моменту заволодіння планшетом і до затримання працівниками поліції, пройшов певний період часу, засуджений пробіг майже один кілометр, по дорозі зустрічав людей, магазини, ломбарди, інші споруди, що безсумнівно вказує на те, що він мав реальну можливість розпорядитись викраденим майном.
Зважаючи на наведене, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи, що підтверджені доказами, які суд, відповідно до ст.94 КПК України оцінив кожен із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Щодо посилань, що у обвинувальному акті не зазначено мотиву вчиненого злочину, натомість він є у судових рішеннях, слід зазначити наступне.
Як зазначалося вище, суд касаційної інстанції наділений повноваженнями переглядати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права (ст.433 КПК України).
Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, або може бути складений прокурором. Вимоги до обвинувального акту передбачені ст. 291 КПК України. Стаття 314 КПК України передбачає, що під час підготовчого засідання суд може повернути обвинувальний акт прокурору, лише якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу. Кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність чи повноту обсягу обвинувачення. Після закінчення судового розгляду, суд ухвалює вирок(ст. 371 КПК України).