Постанова
Іменем України
29 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 3761/10016/15-ц
провадження № 61-48269св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Управління ритуальних послуг Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації, Ритуальна служба спеціалізованого Комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Білич І. М., Саліхова В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління ритуальних послуг Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації (далі - Управління ритуальних послуг Департаменту ЖКІ КМДА), Ритуальної служби спеціалізованого Комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" про звільнення місця поховання шляхом здійснення перепоховання.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 19 грудня 2003 року вона направила до Управління ритуальних послуг Департаменту ЖКІ КМДА заяву про виділення їй земельної ділянки біля могили батька - ОСОБА_2 , який похований на Південному кладовищі у селі Віта-Поштова Київської області на ділянці № 19 , ряд № 1, місце № 46, шляхом розширення родинної ділянки за рахунок місця № 47. Посадовою особою Управління ритуальних послуг Департаменту ЖКІ КМДА на її заяві вчинено резолюцію: "Дозволити, як виняток, враховуючи мотиви, викладені в заяві 19 грудня 2003 року". За фактичне розширення родинної ділянки за рахунок місця № 47 у ряді № 1 на ділянці № 19 вона здійснила оплату рахунків-замовлень у розмірі 15,60 грн та 383,20 грн. Проте 01 квітня 2015 року під час відвідання могили батька на місці № 47 у ряді № 1 на ділянці № 19 вона виявила сліди недавнього захоронення невідомої їй особи, поховання якої здійснено без її згоди як користувача місця поховання у визначеному законодавством порядку. Вважаючи, що поховання невідомої їй особи на місці родинної ділянки порушує її право на користування місцем поховання, рішення про поховання невідомої особи не могло бути прийняте без участі відповідачів.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати Управління ритуальних послуг Департаменту ЖКІ КМДА та Ритуальну службу спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємства комунально-побутового обслуговування" звільнити місце поховання шляхом здійснення перепоховання.
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Постановою Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року скасовано, направлено справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова Верховного Суду України обґрунтована тим, що оскільки позивач не набувала права власності на земельну ділянку, договірних відносин щодо набуття права власності між сторонами не виникло, то посилання судів на поширення правил виключної підсудності на правовідносини, що склалися між сторонами, є помилковим. Земельна ділянка не є предметом договору про надання ритуальних послуг, спір між сторонами виник з приводу захисту порушеного немайнового права позивача, а отже, позов має бути пред`явлено за загальним правилом частини другої статті 109 ЦПК України2004 року, згідно з якою позови до юридичних осіб пред`являються за їхнім місцезнаходженням. Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій про те, що справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Києва, оскільки спір виник з приводу нерухомого майна - земельної ділянки, а тому підсудність справи визначається за правилами виключної підсудності, є помилковим, суперечить змісту статей 109і 114 ЦПК України 2004 року та перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року провадження у цивільній справі - закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що є рішення суду у спорі між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих саме підстав.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Києво-Святошинський районний суд Київської області 12 лютого 2016 року ухвалив рішення між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих саме підстав.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу для розгляду по суті до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що позов до відповідачів - юридичних осіб у квітні 2015 року подано з дотриманням правил підсудності - до суду загальної юрисдикції за місцезнаходженням відповідачів. Внаслідок цього, розглядувана справа підсудна Шевченківському районному суду м. Києва, який і мав її розглянути по суті. При цьому Києво-Святошинський районний суд Київської області не мав повноважень розглядати подібну справу № 369/3916/15-ц, оскільки підсудність тієї справи була не виключною, а загальною, як і підсудність розглядуваної справи. Розгляд подібної справи № 369/3916/15-ц Києво-Святошинським районним судом Київської області відбувся лише внаслідок судової помилки. У цій справі на відміну від справи № 369/3916/15-ц інші відповідачі та предмет позову. Позовні вимоги, предмет позову у двох розглядуваних справах є різними, оскільки "усунути перешкоди у користуванні двома місцями" та "звільнити зарезервоване позивачем одне місце" є зовсім різними вимогами. Причому, позовна вимога "звільнити зарезервоване позивачем місце" є більшою, ніж вимога "усунути перешкоди у користуванні двома місцями", яка є меншою.
Також у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що розглядувана справа містить виключну правову проблему: можливість розгляду справи, на законність чого було вказано Верховним Судом України в ситуації, коли існує інше помилкове рішення суду, ухвалене з приводу подібного спору між тими ж самими сторонами. В такій ситуації існує необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Крім того, оскільки при розгляді справи суди нижчих інстанцій припустилися порушень юрисдикції: вирішили, що суд належної юрисдикції не може розглядати цю справу через існування іншого судового рішення у подібній справі, в якій інший суд помилково визнав свою юрисдикцію внаслідок визначення спору, якого не існувало і не могло існувати, ця справа на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2016 року у справі № 369/3916/15-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління ритуальних послуг Департаменту ЖКІ КМДА, Ритуальної служби спеціалізованого Комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування", ОСОБА_3, третя особа: Київська міська державна адміністрація, про зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до вказаного вище рішення, позивач із урахуванням уточнень та зміни предмету позову, просила суд зобов`язати Управління ритуальних послуг Департаменту ЖКІ КМДА, Ритуальну службу спеціалізованого Комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" усунути перешкоди у користуванні місцями 46 та 47 у ряді 1 на ділянці 19 на Південному кладовищі с. Віта-Поштова в Київській області, здійснивши перепоховання померлого, який без достатніх підстав похований на місці № 47 в ряді 1 на ділянці 19 на Південному кладовищі с Віта - Поштова . Зобов`язати відповідачів виготовити та видати позивачу акт земельної ділянки для родинного поховання на місцях 46 та 47 в ряді 1 на ділянці 19 на Південному кладовищі с. Віта-Поштова в Київській області.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2016 року залишено без змін.
Звертаючись до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом у справі № 761/10016/15-ц, позивач просила суд зобов`язати відповідачів звільнити зарезервоване позивачем місце № 47 в ряді 1 на ділянці 19 на Південному кладовищі с. Віта - Поштова в Київській області, здійснивши перепоховання померлого, який похований на місці № 47 в ряді 1 на ділянці 19 на Південному кладовищі с. Віта- Поштова .