Постанова
Іменем України
05 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 522/3864/18
провадження № 61-18425св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 жовтня 2018 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Радабанк" (далі - ПАТ "АБ "Радабанк") про визнання звільнення незаконним, стягнення моральної шкоди, зобов`язання звільнити за угодою сторін, відшкодування вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до заяви позивача від 04 квітня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду головного фахівця з питань безпеки відділення № 7 ПАТ "АТ "Радабанк" згідно наказу № 43/2-К від 04 квітня 2017 року.
Наказом № 43/2-К від 04 квітня 2017 року прямо передбачено, що умова прийняття на роботу: зі строком випробування 3 місяці, а умови роботи: робота основна, тривалість робочого дня 8 годин.
Згідно наказу № 21/1-К від 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнений
09 лютого 2018 року у зв`язку з встановленням невідповідності працівника виконуваній роботі протягом строку випробування, підстава - пункт 11 статті 40 КЗпП України.
Однак, позивач зазначає, що відповідачем були порушені вимоги трудового законодавства, а саме статі 26, 27, 38 КЗпП України при звільнені після закінчення випробувального строку на який він був прийнятий на роботу.
У зв`язку з незаконним звільненням, ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях та погіршеннях загального стану здоров`я.
ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати звільнення з займаної посади у зв?язку із встановленням невідповідності працівника виконуваній роботі протягом строку випробування незаконним; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн; зобов?язати відповідача звільнити позивача 09 лютого 2018 року за згодою сторін; відшкодувати заробітну плату за вимушений прогул з 09 лютого
2018 року, виходячи з розрахунку 5 600,00 грн за місяць.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 17 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України здійснено у відповідності до вимог закону, оскільки відповідачем було встановлено невідповідність працівника займаній посаді під час випробувального строку, позивача належним чином у встановлені строки письмово повідомлено про звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України, звільнення відбулося в межах строку випробування.
Постановою Одеського апеляційного суд від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення приморського районного суду міста Одеси від 17 жовтня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
09 жовтня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи касаційної скарги зводяться до незаконного звільнення скаржника із займаної посади під час випробувального терміну. Судами не надана належна оцінка доказам, наявним в матеріалах справи.
Доводи інших учасників справи:
18 листопада 2019 року ПАТ "АБ "Радабанк" через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 жовтня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Приморського районного суду міста Одеси.
19 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
20 листопада 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду головного фахівця з питань безпеки відділення № 7 ПАТ "АБ "Радабанк" згідно наказу № 43/2-К від 04 квітня 2017 року.
Наказом № 43/2-К від 04 квітня 2017 року прямо передбачено, що умова прийняття на роботу: зі строком випробування 3 місяці, а умови роботи: робота основна, тривалість робочого дня 8 годин.
З наказом № 43/2-К від 04 квітня 2017 року ОСОБА_1 ознайомлений в цей же день, наявність зауважень до наказу № 43/2-К від 04 квітня 2017 року, до умов прийняття на роботу чи до умов роботи судами не встановлено.
Строк випробування позивача мав закінчитися 04 липня 2017 року.
15 червня 2017 року позивач звернувся до відповідача з власноручною заявою про надання додаткової відпустки згідно статей 13, 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на
14 календарних днів з 16 червня 2017 року по 30 червня 2017 року з подальшим звільненням.
При цьому, при прийнятті на роботу позивач не повідомив відповідача про інвалідність та не надав документів на її підтвердження, також не надав документів про індивідуальну програму реабілітації інваліда та рекомендації медико-соціальної експертизи.
Наказом № 99/1-0 від 16 червня 2017 року "Про надання відпустки з подальшим звільненням" позивачу надана додаткова відпустка згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період на майбутнє з 04 квітня 2017 року по 03 квітня 2018 року строком на
14 календарних днів, а саме з 16 червня 2017 року по 30 червня 2017 року.
Таким чином, позивач відпрацював у випробувальний строк тільки з 04 квітня 2017 року по 15 червня 2017 року, тобто менш трьох місячного строку.
30 червня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України згідно наказу № 71/1 від
16 червня 2017 року.
Однак, перебуваючи у відпустці позивач захворів, про що повідомив відповідача вже після закінчення лікування, яке тривало з 22 червня 2017 року по 20 липня 2017 року.
20 липня 2017 року позивач приступив до роботи та одразу звернувся до відповідача з заявою, якою просив його первинну заяву від 15 червня
2017 року про звільнення за власним бажанням не розглядати та вважати такою, що втратила силу.
В зв`язку з цим, відповідачем на підставі частини другої статті 38 КЗпП України у трудовій книжці здійснено запис за № 22 про недійсність запису № 21 та поновлення на займаній посаді.
20 липня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання щорічної основної відпустки строком на 30 календарних днів з 21 липня
2017 року для оздоровлення після тривалого лікування з посиланням на пункт 2 частини сьомої статті 10 Закону України "Про відпустки".