Постанова
Іменем України
02 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 489/2476/16-ц
провадження № 61-24649св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року у складі судді Губницького Д. Г. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області
від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., Локтіонової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло, договору дарування частки квартири та визнання права власності в порядку спадкування.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що її мати
ОСОБА_5 отримала від заводу імені 61 Комунара квартиру в будинку
АДРЕСА_1 для заселення ОСОБА_5 разом з її п`ятьма дочками, у тому числі й нею. У 1983 році мати обміняла зазначену квартиру на квартиру спільного заселення АДРЕСА_2 . У 1999 році ОСОБА_5 продала будинок АДРЕСА_3 та купила за ці кошти квартиру спільного заселення АДРЕСА_4 та квартиру АДРЕСА_5 .
Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого 02 червня
2010 року державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Гавеля О. О., після смерті ОСОБА_6 (її сестри), яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями її майна є: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_5 .
Після її смерті вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та дізналася, що ІНФОРМАЦІЯ_3 її сестра, ОСОБА_6 та члени її сім`ї приватизували квартиру спільного заселення АДРЕСА_2 . Також їй стало відомо, що 16 липня 2001 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_6 68/100 часток квартири спільного заселення АДРЕСА_4 .
Ураховуючи, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва
від 27 квітня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4,
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання майна спадковим та визнання права власності в порядку спадкування, встановлено, що за життя померла
ОСОБА_5 відчужила все належне їй нерухоме майно на користь третіх осіб, зокрема, на користь її сестри ОСОБА_6 та членів її сім`ї, позивач вважала, що мати та сестра вели її в оману, чим незаконно позбавили права на житло, оскільки, після обміну квартири по АДРЕСА_1, в якій вона проживала, вона мала право на квартири АДРЕСА_6 . Крім того, в момент продажу будинку АДРЕСА_3 там мешкали та були зареєстровані вона та її неповнолітні діти - ОСОБА_7, 1983 року народження та ОСОБА_8, 1990 року народження.
Посилаючись на те, що приватизація квартири спільного заселення АДРЕСА_2 та договір дарування 68/100 часток квартир АДРЕСА_4 призвели до порушення її житлових прав, позивач просила визнати недійсними свідоцтво про право власності на житло від 19 березня 1999 року № 431 та договір дарування від 16 липня 2001 року, та визнати за нею, як спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, право власності на квартири АДРЕСА_7 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела обставин, які є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними та визнання права власності в порядку спадкування на майно, що за життя належало ОСОБА_5, а тому в задоволенні позову відмовлено за його необгрунтованістю.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку, наявним у справі доказам та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва
від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області
від 05 квітня 2017 року, ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення її позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому дійшли помилкового висновку про недоведеність її позовних вимог. Суди не врахували, що мати ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_6 вели її в оману, оскільки обіцяли, що після смерті матері вона матиме право на спадкування квартир АДРЕСА_4, тоді як ще за життя
ОСОБА_5 відчужила все належне їй нерухоме майно на користь третіх осіб, зокрема 28 квітня 2000 року продала належні їй 32/100 частки квартири
АДРЕСА_4 ОСОБА_9, а 16 липня 2001 року подарувала 68/100 часток зазначеної квартири ОСОБА_6, чим незаконно позбавила її права на житло.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу подано не було.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
15 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
У 1977 році ОСОБА_5, як працівнику заводу імені 61 Комунара та її п`яти дочкам, в тому числі й на позивача, була надана квартира в будинку
АДРЕСА_1 .
У 1983 році ОСОБА_5 здійснила обмін квартири в будинку
АДРЕСА_1 на квартиру спільного заселення АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 року сестра позивача - ОСОБА_6 та члени її сім`ї - чоловік ОСОБА_4, дочка ОСОБА_10, син -
ОСОБА_3 приватизували квартиру спільного заселення АДРЕСА_2 у спільну часткову власність по 1/4 кожному, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло.
20 березня 1999 року ОСОБА_5 продала 1/2 частку будинку