ПОСТАНОВА
Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №809/3658/13-а
провадження №К/9901/16104/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу № 809/3658/13-а
за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України, за участю третьої особи - Державна казначейська служба України, про визнання протиправною бездіяльності щодо неналежного примусового виконання судових рішень, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду, прийняту 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Матуляка Я.П., суддів: Григорука О.Б., Кишинського М.І., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, постановлену 6 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Довгої О.І., суддів: Запотічного І.І., Матковської З.М.,
І. Суть спору
1. У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Державної виконавчої служби України, за участю третьої особи - Державна казначейська служба України, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність державного виконавця;
1.2. зобов`язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України вчинити дії в межах, на підставі та в порядку, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та про зобов`язання стягнути заборгованість згідно рішення Європейського суду з прав людини і рішень національних судів, які вступили в законну силу, на суму 11 407, 73 гривень;
1.3. стягнути з відповідача 4000 гривень моральної шкоди;
1.4. стягнути з відповідача 3 відсотки річних із суми 11 407, 73 гривень за період з 19 березня 2013 року по час закінчення розгляду справи в суді.
2. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що відповідачем протиправно, в порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Закону України "Про виконавче провадження" з 17 січня 2013 року, тобто протягом тривалого часу, не виконано рішення Європейського суду з прав людини у справі "Алпатов та 107 інших заяв проти України", яким зобов`язано Україну виконати рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2006 року та Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2008 року про стягнення на його користь 11 407, 73 гривень.
3. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року позов задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного примусового виконання виконавчих листів виданих Городенківським районним судом та стягнуто на користь позивача 6000 гривень моральної шкоди.
4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду в частині задоволення позову скасовано та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду та Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано, а справу із відповідними рекомендаціями направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. 13 березня 2017 року позивач подав до суду заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, відповідно до якої остаточними позовними вимогами є вимоги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця, стягнення 86 346 гривень моральної шкоди, стягнення 3 відсотків річних із суми 11 407,73 гривень за період з 01 листопада 2006 року по 06 травня 2014 року в сумі 2 595,26 гривень.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
7. Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2006 року із змінами, внесеними рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2008 року стягнуто на користь позивача з ліквідаційної комісії Городенківського фонду економічного розвитку і підтримки підприємництва "Бізнес-Центр" 2 562,00 гривень заборгованості по заробітній платі; 4 854,60 гривень боргу; 1 419,00 гривень заборгованості по відрядженнях; 3 539,00 гривень по підзвітних сумах; 247,32 гривень компенсації за невикористану відпустку за 2004 рік; 154,57 гривень. компенсації відпустки за 2005 рік; 145,97 гривень компенсації індексу індексації та 192,20 гривень заробітної плати за липень 2005 року.
8. На виконання рішення судів Городенківським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчі документи за №2-56 від 16 травня 2006 року та від 26 березня 2008 року про стягнення вказаних сум на користь позивача.
8.1. Зазначені виконавчі документи позивачем звернуті до примусового виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження", проте в частині стягнення суми 11 407,73 гривень органом державної виконавчої служби не виконані.
9. 18 грудня 2012 року Європейським судом з прав людини прийнято остаточне рішення у справі "Алпатов та інші проти України" №7321/05, яким Європейський суд з прав людини щодо позивача встановив порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з тривалим невиконанням рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2006 року із змінами, внесеними рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2008 року, ухвалених на його користь та у зв`язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту щодо такого невиконання.
9.1. Також щодо позивача постановлено, що держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на його користь, що залишаються невиконаними та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро, що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.
10. 17 січня 2013 року Державною виконавчою службою України відкрито виконавче провадження з виконання на користь позивача вказаного рішення Європейського суду з прав людини.
11. 01 лютого 2013 року платіжним дорученням Міністерства юстиції України за №71 на користь позивача перераховані 32 491,55 гривень, що було еквівалентом 3000 (трьох тисяч) євро, що є відшкодуванням позивачу матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі "Алпатов та інші проти України" №7321/05.
12. Водночас, судами попередніх інстанцій було встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини в справі "Алпатов та інші проти України" в частині зобов`язання України виконати рішення національних судів, ухвалених на користь позивача, виконане лише 06 травня 2014 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
13. Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 11 травня 2017 року позовні вимоги задовольнив частково.
13.1. Визнав протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо неналежного примусового виконання виконавчих листів за №2-56, виданих 16 травня 2006 року та 26 березня 2008 року Городенківським районним судом Івано-Франківської області.
13.2. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 12 000 (дванадцять тисяч) гривень моральної шкоди.
13.3. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
14. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того що не ефективність, недостатність та неповнота, вжитих Державною виконавчою службою України дій, призвели до протиправної бездіяльності відповідача щодо примусового виконання виконавчих листів за №2-56, виданих 16 травня 2006 року та 26 березня 2008 року Городенківським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ліквідаційної комісії Городенківського фонду економічного розвитку і підтримки підприємництва "Бізнес-Центр" на користь ОСОБА_1, обов`язок виконання яких встановлений також і рішенням Європейського суду з прав людини.
14.1. Водночас, суд першої інстанції вказав на те, що позовна вимога про стягнення пені на суми коштів, що не були стягнуті в користь позивача за рішеннями Городенківського районного суду Івано-Франківської області та Апеляційного суду Івано-Франківської області, не підлягає до задоволення, так як такі дії не передбачено ні судовими рішеннями, ні нормами чинного законодавства. Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд першої інстанції прийшов до висновку про її обґрунтованість з огляду на порушення державним органом права власності позивача.
15. Львівський апеляційний адміністративний суд, який здійснював перегляд постанови суду першої інстанції, із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився, і як наслідок постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду залишив без змін.
IV. Касаційне оскарження
16. У касаційній скарзі відповідач - Департамент Державної виконавчої служби міністерства юстиції України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
17. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач звертає увагу на те, що державним виконавцем здійснено всі передбачені законодавством дії щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини. Зазначає, що конвертація коштів, присуджених Судом, оформлення платіжних документів проводиться Міністерством юстиції України, як органом, відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень. Вказує на те, що виконання рішення про стягнення коштів з державної установи могло бути здійснено лише за умови, якщо б такі витрати були попередньо передбачені в законі про державний бюджет. Причина невиконання рішення про стягнення коштів з державної установи полягає саме у відсутності відповідних законодавчих заходів, які б забезпечували виконання рішення, а не у бездіяльності органу Державної виконавчої служби.
18. Позивач подав письмові заперечення на касаційну скаргу, у якому, серед іншого, зазначив про те, що тривале невиконання судового рішення заподіяло йому моральних страждань. Тому вважає, що розмір моральної шкоди, яку визначив суд першої інстанції. на його погляд, є справедливим і співмірним з тією шкодою, яку йому заподіяли невиконанням судового рішення, а тому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
V. Релевантні джерела права та акти їх застосування
19. Згідно із статтею 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
20. Статтею другою Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції (частина 1). Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом (частина 2).
21. Стаття 3 вказаного Закону передбачає, що виконання рішення Європейського суду з прав людини здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
22. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".
23. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
24. Згідно частин першої та другої статті 2 цього Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).
25. Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України "Про виконавче провадження").
26. Законом України "Про виконавче провадження" визначено права та обов`язки державних виконавців.
26.1. Так, відповідно до частини третьої статті 11 даного Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;
4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;
5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;