ПОСТАНОВА
Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №818/679/17
провадження №К/9901/13093/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 818/679/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду, прийняту 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Бондаря С.О., суддів: Кунець О.М., Прилипчука О.А., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - П`янової Я.В., суддів: Чалого І.С., Зеленського В.В.,
І. Суть спору
1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України (далі - ДКС) про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; стягнення моральної шкоди в розмірі 86040,00 грн.
2. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 6а/577/109/13 (577/4573/13-а) від 12 вересня 2013 року залишається невиконаним, тоді як кошти мали бути перераховані протягом трьох місяців з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Лише 30 березня 2017 року на картковий рахунок позивача перерахували 3360,00 грн.
3. Однак, як зазначає позивач, йому не виплатили компенсації за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, у зв`язку з чим заявлено цей позов.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2011 року у справі №2а-3891/2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року, визнано протиправними дії Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення щодо виплати одноразової щорічної грошової допомоги до 05 травня 2011 року ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, не у відповідності з вимогами статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і зобов`язано його провести позивачу такі виплати у відповідності із вимогами статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
5. Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 серпня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 і змінено спосіб виконання постанови суду від 19 травня 2011 року із зобов`язання Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення провести ОСОБА_1 виплати у відповідності з вимогами статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум на стягнення із Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення на користь позивача 3360 гривень.
6. В подальшому, ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 вересня 2013 року змінено спосіб виконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі №2а-3891/2011року від 19 травня 2011 року шляхом стягнення з Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову щорічну грошову допомогу, як учаснику бойових дій, за 2011 рік у сумі 3360 гривень, у зв`язку з чим 11 жовтня 2013 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області видано виконавчий лист №6а/577/109/13.
6.1. Вказаний виконавчий лист 15 жовтня 2013 року подано стягувачем до Конотопського управління Державної казначейської служби України для виконання.
7. Конотопське управління ДКС у Сумській області повідомило позивача про те, що виконавчий документ направлено до Головного управління ДКС України в Сумській області для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету по бюджетній програмі для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
8. В свою чергу, Головне управління ДКС України в Сумській області повідомило позивача про направлення виконавчого листа до Державної казначейської служби України.
9. Посилаючись на протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення виплати по виконавчому листу від 11 жовтня 2013 року №6а/577/109/13, позивач звернувся до суду з позовом.
10. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року по справі № 818/306/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
10.1. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо затримки виплати ОСОБА_1 недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2011 рік згідно з виконавчим листом №6а/577/109/13, виданим Конотопським міськрайонним судом Сумської області.
11. 10 березня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області із заявою щодо негайного перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 відповідно до виконавчого листа, виданого Конотопським міськрайонним судом Сумської області №6а/577/109/13, та нарахування і виплати компенсації за порушення строку виконання судового рішення за увесь час прострочення, з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
12. Суди встановили, що лише 30 березня 2017 року ДКС перерахувало на картковий рахунок позивача кошти в розмірі 3360,00 грн.
13. Відтак позивач звернувся з цим позовом до суду, оскільки вважає, що протиправна бездіяльність відповідача заподіяла йому матеріальну і моральну шкоду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
14. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 07 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив частково.
14.1. Зобов`язав ДКС виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання рішення Конотопського міськрайсуду від 12 вересня 2013 року у справі № 6а/577/109/13 (577/4573/13-а), нараховану рішенням Державної казначейської служби України від 23 травня 2017 року № 44.
14.2. В іншій частині позовних вимог відмовив.
15. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанцій виходив з того, що є рішення ДКС від 23 травня 2017 року № 44, яким позивачу нараховано компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів при виконанні виконавчого листа від 11 жовтня 2013 року у справі № 6а/577/109/13. За цим рішенням ДКС зобов`язане виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за весь час прострочення платежу. Оскільки вказаної суми на дату розгляду справи ДКС не виплатила, суд вирішив зобов`язати ДКС її це зробити.
15.1. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань за час прострочення виконання грошового зобов`язання, то відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції з посиланням на норми Цивільного кодексу України зазначив, що між позивачем і ДКС не виникало цивільних прав та обов`язків, зокрема зобов`язального характеру. Тому норми Цивільного кодексу України, зокрема ті, які встановлюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.
15.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 86040 гривень суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів спричинення йому моральної шкоди, не довів у чому вона полягає, а також причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача.
16. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 жовтня 2017 року скасував постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ДКС грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди та прийняв в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
16.1. Стягнув з ДКС на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 86 040,00 гривень.
16.2. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.
17. Мотивуючи своє рішення в частині задоволення позовних вимог (про стягнення моральної шкоди) апеляційний суд посилався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стосовно відшкодування моральної шкоди у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного судового рішення.
17.1. Так, при розгляді справи суд апеляційної інстанції взяв до уваги підхід ЄСПЛ щодо вирішення справ зі спорів, які виникають у зв`язку з невиконанням державою (в особі її органів) своїх зобов`язань, суть якого в тому, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою; держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
17.2. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, як зауважив суд апеляційної інстанції, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
IV. Касаційне оскарження
18. У касаційній скарзі ДКС, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
19. Обґрунтовуючи свої вимоги ДКС, з-поміж іншого, зазначила, що не несе і не може нести юридичної відповідальності за дії/зобов`язання держави, тому немає підстав стягувати саме з ДКС моральної шкоди.
20. Щодо розміру моральної шкоди, яку стягнув суд апеляційної інстанції, то відповідач зазначив, що він значно перевищує суму компенсації, яку нарахувала ДКС, що суперечить принципу розумності і справедливості. Мотиви, якими керувався суд апеляційної інстанції, коли вирішував питання про розмір моральної шкоди, відповідач вважає помилковими, адже цей спір розглядають національні суди і посилання на практику ЄСПЛ про стягнення моральної шкоди за відсутності ефективного національного захисту як орієнтиру для розрахунку суми моральної шкоди в контексті цієї справи, на думку відповідача, є некоректним.
21. Також відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон № 202/98-ВР (чинний на час їх виникнення), а також не надав належної правової оцінки діям ДКС (як органу, на який покладено обов`язок виконати судове рішення, виконання якого гарантується державою) при виплаті позивачу коштів за судовим рішенням у справі № 6а/577/109/13, яке набрало законної сили
22. У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДКС позивач поряд з іншим зазначив про те, що тривале невиконання судового рішення заподіяло йому значних моральних страждань. Тому вважає, що розмір моральної шкоди, яку визначив суд апеляційної інстанції, на його погляд, є справедливим і співмірним з тією шкодою, яку йому заподіяли невиконанням судового рішення, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
V. Релевантні джерела права та акти їх застосування
23. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
24. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
25. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.