ПОСТАНОВА
Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №826/1053/17
провадження №К/9901/2094/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Земляної Г. В., суддів: Ісаєнко Ю. А., Сорочко Є. О.
І. Суть спору
1. У січні 2017 року громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України в м. Києві), в якому просить:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 19 грудня 2016 року № 654-16 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позову зазначає, що він у серпні 2016 року звернувсь до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про надання захисту в Україні, проте 03 січня 2017 року отримав повідомлення, що на підставі рішення ДМС України від 19 грудня 2016 року № 654-16 йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.1. Вказує, що є громадянином Демократичної Республіки Конго, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності у зв`язку із побоюваннями переслідувань через свої політичні погляди, оскільки є активістом членом анти-президентської опозиційної політичної партії, кандидатом від опозиційної партії на місцевих виборах та виступає за дотримання демократичних прав і свобод в країні свого походження.
2.2. Вважаючи рішення ДМС України від 19 грудня 2016 року № 654-16 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Демократичної Республіки Конго, народився в м. Кіншаса Демократичної Республіки Конго, за національністю суку, за віросповіданням християнин-католик. Заявник одружений на громадянці ДР Конго ОСОБА_5, 1987 року народження та має 7 дітей.
4. Територію країни громадянської приналежності залишив у березні 2016 року, до України прибув легально 14 березня 2016 року.
5. Громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25 серпня 2016 року № 80, в якій зазначено, що позивач є активістом членом антипрезидентської опозиційної політичної партії, кандидатом від опозиційної партії на місцевих виборах, є активним політичним та суспільним діячем, виступає за дотримання демократичних прав і свобод в країні свого походження, приймав активну участь в масштабних антипрезидентських акціях протесту, що відбулися в столиці Демократичної Республіки Конго - місті Кіншаса, а також інших містах країни в січні 2015 року. У зв`язку з його політичною діяльністю позивача було неодноразово заарештовано, піддано тортурам та погрозам.
6. За результатами розгляду вказаної заяви та вивченням матеріалів особової справи, ГУ ДМС України в м. Києві складено висновок від 14 вересня 2016 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийнято наказ від 14 вересня 2016 року № 489 "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 ".
7. В подальшому ГУ ДМС України в м. Києві складено висновок від 09 грудня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
8. На підставі вказаного висновку, ДМС України прийнято рішення від 19 грудня 2016 року № 654-16 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року в позові відмовлено.
10. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено фактів викладених в його заяві, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та здоров`ю.
11. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.
11.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення ДМС України від 19 грудня 2016 року № 654-16 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
11.2. Зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
12. Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваного рішення щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ухваленого фактично через неврахування існуючих загальновідомих офіційних документів, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та невибіркової загрози позивачу зазнати поводження.
IV. Касаційне оскарження
13. У касаційній скарзі ДМС України, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
14. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції відсутність будь-яких доказів та фактів щодо здійснення над позивачем фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів у країні походження, що унеможливлювало б знаходження на території.
15. Водночас представник позивача у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
20. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
21. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
22. Приписами частин другої, четвертої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. Перелік умов, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передбачений у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
24. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.