П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 629/847/15-к
Провадження № 13-70кс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Антонюк Н. О.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Сидор А. В.,
учасники судового провадження:
прокурор - Чупринська Є. М.,
захисник ОСОБА_3 - Шевченко Д. В.,
в режимі відеоконференції:
потерпілий - ОСОБА_2,
представники потерпілих - Іщенко В. В., Малунов В. Р.
розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220380002071 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Радгоспне Близнюківського району Харківської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ст. 348 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
за касаційними скаргами прокурора, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у справі № 629/847/15-к і
В С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2016 року ОСОБА_3 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 115 КК України на строк 15 років, за ст. 348 КК України -10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_3 зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 19 вересня 2014 року по 25 лютого 2016 року.
Заявлені цивільні позови потерпілих задоволено частково, вирішено долю речових доказів, а також питання щодо арешту майна засудженого та стягнення процесуальних витрат.
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 22 грудня 2016 року частково задовольнив апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 , ОСОБА_4, захисника обвинуваченого - адвоката Картавих М. І., скасував вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2016 року щодо ОСОБА_3 та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Цим же вироком ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 348 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_3 строк його попереднього ув`язнення з 19 вересня 2014 року по день набрання вироком законної сили.
Заявлені цивільні позови потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено частково, цивільний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду, вирішено долю речових доказів, а також питання щодо арешту майна засудженого та стягнення процесуальних витрат.
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 29 березня 2018 року залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора, захисника обвинуваченого - Шевченка Д. В., потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також представника потерпілого ОСОБА_4 - Малунова В. Р., а вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року щодо ОСОБА_3 - без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) ОСОБА_3 зараховано у строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк його попереднього ув`язнення з 19 вересня 2014 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 2046-VІІІ від 18 травня 2017 року) зараховано ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 29 березня 2018 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Обставини, встановлені рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій
Згідно з вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року, ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 року приблизно о 22 годині 00 хвилин, будучи у стані алкогольного сп`яніння, приїхав до будівлі контори СФГ "Кременчуцький М . І ." за адресою: вул. Центральна, 21, с. Радгоспне Близнюківського району Харківської області та, діючи з метою умисного вбивства ОСОБА_9 з мотивів неприязних відносин, здійснив постріл у напрямку останнього з мисливської гладкоствольної рушниці "Fabarm", спорядженої дробовими патронами 12 калібру, спричинивши потерпілому проникаюче вогнепальне поранення, від якого той помер на місці.
За ці дії ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України.
Також ОСОБА_3 обвинувачувався в тому, що він у вищевказаний час та в зазначеному місці з метою протиправного заподіяння смерті працівникові правоохоронного органу - дільничому інспектору міліції Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_4 під час виконання останнім своїх службових обов`язків умисно здійснив постріл у його бік, заподіявши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Після цього міліціонер-водій ОСОБА_10, намагаючись перешкодити протиправним діям ОСОБА_3, схопив руками та направив у стелю ствол рушниці, який був спрямований перед цим у напрямку ОСОБА_4 ОСОБА_3 здійснив третій постріл у стелю, після чого був затриманий працівниками міліції, у зв`язку з чим не довів свого злочинного умислу до кінця з причин, що не залежали від його волі.
За вказані дії ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення за ст. 348 КК України, за яким його виправдано судом через відсутність складу цього кримінального правопорушення.
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, а також прокурор звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, які були згодом уточнені та доповнені.
Серед підстав для скасування судових рішень та призначення нового апеляційного розгляду цієї справи потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 в ідентичних за змістом скаргах зазначили, зокрема, таке:
- призначене судом покарання ОСОБА_3 не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, тому що суди не врахували даних про особу винного, а саме характеристику та вирок Лозівського районного суду Харківської області від 17 червня 1996 року;
- безпідставним є виправдання ОСОБА_3 за ст. 348 КК України;
- така пом`якшуюча обставина, як щире каяття засудженого, була врахована помилково під час призначення йому покарання;
- часткове задоволення цивільного позову про стягнення моральної шкоди із засудженого є безпідставним, оскільки винний взагалі не відшкодував потерпілим ані матеріальної, ані моральної шкоди;
- засудженому повинна бути призначена максимальна міра покарання за ч. 1 ст. 115 КК України;
- ухвала апеляційного суду не містить мотивованого та обґрунтованого спростування доводів апеляційних скарг, а тому підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог статей 414, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) з призначенням нового розгляду в Апеляційному суді Харківської області.
У касаційній скарзі (з доповненнями) потерпілого ОСОБА_4 висловлено такі аргументи:
- апеляційний суд під час перегляду не дотримався вимог статті 404 КПК України та не дослідив повторно обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції;
- апеляційний суд в ухвалі не навів мотивів та підстав відхилення доводів апеляційної скарги потерпілого, а загалом оцінив їх як безпідставні припущення апелянта;
- суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок за ст. 348 КК України, дійшов помилкового висновку, пославшись, зокрема, на необізнаність обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що працівник правоохоронного органу ОСОБА_4 виконував службові обов`язки за зверненням ОСОБА_9, тому що це не виключає факту перебування працівника міліції на службі та виконання ним своїх службових обов`язків;
- місцевий суд неправильно оцінив відомості, отримані під час проведення слідчого експерименту 28 листопада 2014 року за участі ОСОБА_4 та ОСОБА_10 ;
- хибним є висновок суду про те, що винний не міг бачити службовий автомобіль працівників міліції перед вчиненням злочину, це спростовується доказами у справі;
- висновки суду про те, що другий та третій постріли були здійснені випадково внаслідок сил інерції після здійсненого першого пострілу, містять протиріччя; постріли ОСОБА_3 здійснювались не випадково і хаотично, а умисно та цілеспрямовано в обох потерпілих;
- вирок суду фактично ґрунтується лише на показаннях обвинуваченого, а суд, поклавши в основу засудження особи за ч. 1 ст. 115 КК України певні докази, ті ж самі докази інтерпретує по-іншому в частині обвинувачення за ст. 348 КК України.
Потерпілий ОСОБА_4, виходячи з вищенаведених ним аргументів, а також із того, що апеляційний суд, на його думку, формально розглянув справу, не дав вичерпної відповіді на доводи апеляції, просить скасувати вирок та ухвалу судів нижчих інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суддів.
Прокурор у своїй касаційній скарзі зазначив, що:
- єдиною підставою для виправдання ОСОБА_3 за ст. 348 КК України є його показання;
- суд безпідставно не взяв до уваги протоколи проведення слідчих експериментів та висновки експертних досліджень, які спростовують показання щодо випадковості другого та третього пострілів у частині обвинувачення ОСОБА_3 за ст. 348 КК України;
- з тексту вироку не зрозуміло, якими доказами спростовано висновки експертиз та підтверджено відсутність у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України, оскільки під час судового розгляду суд дослідив лише ті докази, які сторона обвинувачення надала на підтвердження вини ОСОБА_3 ;
- суд під час призначення покарання не врахував відсутності пом`якшуючих обставин та наявності обтяжуючої обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, що дає підстави призначити покарання більш суворе серед можливих.
Наведені порушення, на думку прокурора, є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового апеляційного розгляду цієї справи.
Засуджений ОСОБА_3 подав заперечення на касаційні скарги і вказав, що касаційні скарги є необґрунтованими, тому що він щиро покаявся і визнав свою вину в убивстві ОСОБА_9 . Захисник засудженого у своїх запереченнях зазначив, що ОСОБА_3 вибачився і висловив жаль перед потерпілими - членами сім`ї ОСОБА_9, протиріч у його показаннях немає, аргументи потерпілого ОСОБА_4 ґрунтуються на його суб`єктивному сприйнятті певних обставин та припущеннях, а доводи прокурора - на незгоді з оцінкою судом доказів. Захисник також звертає увагу на те, що під час виконання вироку у цій справі ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2018 року, залишеною без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2019 року, ОСОБА_3 згідно зі ст. 81 КК України звільнено умовно-достроково від відбування невідбутої частини покарання.
Тому, на думку захисника, оскаржуваний вирок виконано, а за одне і те ж правопорушення ніхто не може бути двічі притягнений до кримінальної відповідальності. Загалом ОСОБА_3 та його захисник просять судові рішення залишити без змін.
Рух справи за касаційною скаргою та підстави для її розгляду Великою Палатою Верховного Суду
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою від 3 жовтня 2019 року передала зазначене кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 434-1 КПК України.
Таке рішення колегія суддів мотивувала тим, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 у судах першої та апеляційної інстанцій брали участь прокурори Колодій М. М., Дьолог В. М. та Бондарчук Я. В. Однак зі скаргою до суду касаційної інстанції звернувся прокурор відділу прокуратури Харківської області Мозговий М. Л., який є старшим групи прокурорів у зазначеному провадженні.
8 листопада 2018 року зазначена колегія суддів відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора Мозгового М. Л. На обґрунтування такого рішення колегія суддів в ухвалі про передачу справи зазначила, що фактично відступила від правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 303/3779/16-к (провадження № 51-674кмо17). Однак вирішити це питання інакше вона не могла з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 17 квітня 2018 року (провадження № 13-22зк18), згідно з яким питання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як це передбачено правилами статей 434-1, 434-2 КПК України, вирішується лише після відкриття касаційного провадження.
На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, у цьому кримінальному провадженні є два питання, які становлять виключну правову проблему і мають бути вирішені Великою Палатою Верховного Суду: по-перше, як має діяти колегія суддів, палата в разі, якщо вона вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати Касаційного кримінального суду; по-друге, як визначається обсяг повноважень прокурорів під час оскарження судових рішень у касаційному та в апеляційному порядку.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року кримінальне провадження прийнято до касаційного розгляду.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор та потерпілі підтримали подані ними касаційні скарги і відтворили наведені в них аргументи. Також потерпілі та прокурор наголосили на необхідності скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Захисник ОСОБА_3. адвокат Шевченко Д. В. підтримав доводи, викладені в його запереченнях на касаційні скарги та запереченнях засудженого, вказавши, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій щодо його підзахисного є законними, справедливими і просив залишити їх без змін.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
(1) Щодо порядку відступу від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати
Механізм передачі кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше, передбачений нормами статей 434-1, 434-2 КПК України.
Відповідно до частини другої статті 434-1 КПК України передбачено умови, за яких суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати. Така передача може мати місце, коли ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що механізм відступів від попередніх висновків, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів, палати або ж об`єднаної палати має бути однаковим незалежно від того, в якій юрисдикції ухвалено те чи інше рішення. Такий підхід базується на необхідності побудови однакової системи передачі справ колегіями, палатами тощо з метою формування єдиного і зрозумілого цілісного механізму відступу від попередньо зроблених висновків.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що необхідність існування єдиного сталого механізму для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше, безпосередньо випливає із тих завдань, реалізацію яких повинен здійснювати Верховний Суд. Адже, статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" на Верховний Суд покладено обов`язок забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Саме з метою реалізації цих завдань Верховного Суду у процесуальних кодексах, в тому числі й у КПК України, повинен бути визначений однаковий механізм передачі провадження на розгляд палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду.
Проте з порівняльно-правового аналізу всіх процесуальних кодексів, норми яких є правовою підставою для передачі проваджень з метою відступу від попередніх висновків про застосування норм права у подібних відносинах, вбачається, що існують певні розбіжності у формулюванні цих норм.
Так, на відміну від наведених вище положень частини другої статті 434-1 КПК України, частинами другими статей 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. У цих процесуальних кодексах законодавець не вжив словосполучення "інша об`єднана палата", як це зроблено в частині другій статті 434-1 КПК України.
Відповідно у ГПК України, ЦПК України та КАС України чітко та недвозначно прописано, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об`єднаної палати.
Велика Палата Верховного Суду бере до уваги ще й той факт, що зміни до КПК України в частині правового регулювання процедури відступу від висновку про застосування норми права (статті 434-1 та 434-2 КПК України) були внесені тим же законом, яким ГПК України, ЦПК України та КАС України були викладені у нових редакціях, - Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Таким чином у зв`язку із використанням у частині другій статті 434-1 КПК України словосполучення "іншої об`єднаної палати", замість "об`єднаної палати" як це має місце у ГПК України, ЦПК України та КАС України, виникнула прогалина щодо вирішення питання про передачу справи колегією суддів або палатою на повторний розгляд об`єднаної палати з метою відступу від її попереднього висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, якщо його раніше ухвалено тією ж об`єднаною палатою.
Відповідно до частини шостої статті 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, тобто можливим є застосування аналогії у кримінальному провадженні.
Відсутність у статті 434-1 КПК України механізму для відступу від правового висновку, викладеного в рішенні об`єднаної палати, є правовою прогалиною, вирішення якої має істотне значення для формування практики суду касаційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду вважає, що усунення цієї прогалини можливе шляхом застосування аналогії норм кримінального процесуального закону, які регламентують порядок передачі кримінального провадження у разі необхідності відступу від висновку палати (тієї ж самої, яка раніше сформулювала правовий висновок), а також Великої Палати Верховного Суду, тобто за аналогією до частин першої та четвертої статті 434-1 КПК України.
Такий підхід забезпечить єдність механізмів для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі об`єднаної палати, для касаційних судів всіх юрисдикцій у складі Верховного Суду.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо колегія суддів, палата вважають за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати відповідного касаційного суду, то справа може бути передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, яка за наявності для цього відповідних правових підстав може відступити від висновків, прийнятих цією ж об`єднаною палатою раніше.
(2) Щодо обсягу повноважень прокурорів під час оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 303/3779/16-к (провадження № 51-674кмо17) об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що за змістом статті 393, частини четвертої статті 36 КПК України правом на подання апеляційної скарги зі сторони обвинувачення наділений прокурор, який брав участь у судовому провадженні, а також незалежно від їх участі в судовому провадженні прокурори вищого рівня: Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівник регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники. При цьому згідно з приписами статей 399, 403, частини четвертої статті 36 КПК України правом на усунення недоліків апеляційної скарги прокурора наділена лише особа, яка подала апеляційну скаргу, а також службові особи органів прокуратури вищого рівня - Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники щодо апеляційних скарг, внесених ними, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня.