Постанова
Іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 2-2268/11
провадження № 61-5517св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинська Марина Миколаївна,
заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука Дениса Юрійовича, на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року у складі судді Реброва С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинська М. М. звернулася до суду з поданням про звернення стягнення на 1/2 нерухомого майна, заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Подання мотивовано тим, що на виконанні в Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться зведене виконавче провадження № 54049655, виконавчий лист від 11 червня 2012 року № 2-2268/11, виданий Апеляційним судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 415 099 грн. Боржником вказане рішення суду не виконується.
Ураховуючи недостатність іншого майна, зареєстрованого за боржником, що унеможливлює виконання судового рішення, стягнення має бути звернуто на майно боржника, яке перебуває у спільній сумісній власності, тобто на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного державний виконавець звернулась до суду з поданням.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року подання державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинської М. М. про звернення стягнення на нерухоме майно задоволено.
Звернуто стягнення на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 20 жовтня 2008 року, з метою виконання виконавчого листа № 2-2268, виданого 11 червня 2012 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 145 099, 00 грн, та виконавчий лист № 2-1705/11 від 26 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" 952 621, 59 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що звернути стягнення на частку боржника у спільному майні не виявляється можливим, оскільки право власності на весь будинок зареєстроване за ОСОБА_3 .
Проте ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року, яку залишено без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2018 року, подання державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, зацікавлені особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами - задоволено та визначено, що частка ОСОБА_2 у спільній сумісні власності із ОСОБА_3, на яку може бути звернуто стягнення, становить 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що частка майна боржника визначена ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року, яка набрала законної сили.
Разом з тим наявність у провадженні Верховного Суду касаційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року, дія якої зупинена до закінчення касаційного провадження, не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук Д. Ю., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання державного виконавця.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2-2268/11 з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука Д. Ю., про зупинення дії ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року задоволено.
Зупинено дію ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу за поданням державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинської М. М., заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про звернення стягнення на 1/2 нерухомого майна призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга, з урахуванням додаткових пояснень, мотивована тим, що суди безпідставно не прийняли як доказ належності ОСОБА_3 на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору про поділ спільного сумісного майна подружжя від 16 вересня 2010 року, за яким цей будинок був переданий в особисту приватну власність ОСОБА_3 . Будь-які судові рішення про недійсність договору про поділ спільного сумісного майна відсутні, отже цей договір є чинним.
Відповідно до пункту 6 указаного договору після укладення цього договору право спільної сумісної власності сторін щодо вище зазначеного майна припиняється і виникає право приватної власності кожного з подружжя особисто на відповідне майно.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, 17 вересня 2019 року Дніпровський апеляційний суд при новому розгляді цивільної справи № 175/3659/14-ц за поданням державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 - скасував ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року та відмовив в задоволенні подання державного виконавця Дніпропетровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Доводи особи, яка подала пояснення на касаційну скаргу
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глазов О. В., подав пояснення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Також зазначив, що укладений 16 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір про поділ спільного сумісного майна подружжя є нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом, тому відсутні підстави для визнання його недійсним у судовому порядку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На виконанні в Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться виконавче провадження № 54049655 з виконання виконавчого листа від 11 червня 2012 року № 2-2268/11, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 415 099,00 грн.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у період з червня 1992 року до липня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ОСОБА_3 20 жовтня 2008 року отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
10 березня 2009 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики, умов якого остання не виконала.
02 серпня 2010 року на спірний житловий будинок було накладено арешт на забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Згідно з договором від 16 вересня 2010 року про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1, що придбані за час шлюбу і оформлені на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 20 жовтня 2008 року, є особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 143 279,00 грн боргу за договором позики та 11 червня 2012 року суд видав виконавчий лист для виконання зазначеного судового рішення.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2012 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 розірвано.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2014 року скасовано ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року про скасування заходів забезпечення позову та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, скасовуючи заходи забезпечення позову, необґрунтовано послався як на підставу для скасування цих заходів на наявність договору про поділ майна від 16 вересня 2010 року, оскільки це майно на той час уже було предметом забезпечення позову, отже, договір про поділ майна укладений після постановлення судами ухвал про забезпечення позову.
20 серпня 2014 року відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким вона володіє спільно з ОСОБА_3, та просив визначити, що вказана частка, на яку може бути звернуто стягнення, становить 1/2 частину спірного житлового будинку.