Постанова
Іменем України
28 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 487/2219/17
провадження № 61-15239св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року у складі судді Нікітіна Д. Г. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 31 січня 2018 року у складі суддів: Царюк Л. М., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що на підставі наказу начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" № 134/о від 23 березня 2017 року його було звільнено з посади заступника начальника команди охорони загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.
Вказував, що його звільнення відбулося з порушенням чинного законодавства, оскільки наказ про скорочення штатного розпису підписаний особою, яка не має повноважень діяти від імені відповідача, без завчасного попередження профспілкової організації та без надання попередньої згоди профспілкової організації, членом якої він є.
Посилаючись на викладені обставини просив поновити його на посаді заступника начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України". Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України", в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" 71 758 грн 66 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць в сумі 8 206 грн 20 коп. Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь держави судові витрати в сумі 1 357 грн 60 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ДП "Адміністрація морських портів України" своєчасно та належним чином повідомив ОСОБА_1 про наступне вивільнення, але відповідачем не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, а не тільки в Миколаївській філії, внаслідок чого роботодавцем не виконано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, що свідчить про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства. Крім того, роботодавець порушив вимоги статті 43 КЗпП України, оскільки не звертався до Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту із обґрунтованим письмовим поданням та звільнив працівника без отримання згоди профспілки. При цьому, рішення профспілки про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, яке отримане судом на підставі частини дев`ятої статті 43 КЗпП України є обґрунтованим у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 31 січня 2018 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вірно виходив із того, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення позивача. Надана відповідачем відомість про надання пропозицій щодо вакантних посад не містить дати та переліку вакансій, які пропонувалися позивачу, а список філій вакантних посад має різні дати та не відображає всієї кількості філій, отже відповідачем не виконано обов`язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України. Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач не звертався до профспілки із обґрунтованим письмовим поданням. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, а тому позивач повинен бути поновлений на попередній роботі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ДП "Адміністрація морських портів України" просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено належним чином обґрунтовані та підтверджені належними доказами доводи відповідача щодо дотримання вимог законодавства про працю під час звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. Несвоєчасне повідомлення профспілки про заплановані звільнення згідно статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", пункту 4.1.1 колективного договору та статті 49-4 КЗпП України не впливають на права конкретного працівника, а відповідач повинен був дотримуватись норм частини другої статті 40, статей 43, 49-2 КЗпП України. Відповідь профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору є необґрунтованою, оскільки не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника та посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав, у зв`язку з чим, відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" підстави для поновлення працівника на роботі відсутні. Крім того, відповідач виконав вимоги щодо надання одночасно з попередженням про звільнення списку вакантних постійних посад, включаючи усі філії підприємства від яких позивач відмовився.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Суди установили, що наказом від 23 серпня 2016 року ОСОБА_1 з 23 серпня 2016 року переміщено на посаду заступника начальника команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України", з оплатою згідно штатного розпису.
Наказом т.в.о. начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України" Єременко С. М. "Про внесення змін до штатного розпису" № 30 від 17 січня 2017 року скорочено із штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму з 23 січня 2017 року.
21 січня 2017 року ОСОБА_1 попереджено про скорочення штату та запропоновано наявні в Миколаївській філії ДП "Адміністрація морських портів України" вакантні посади.
Відповідно до актів, складених відповідачем, ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення із вакантними посадами в ДП "Адміністрація морських портів України".
Згідно наказу начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України" № 134/о від 23 березня 2017 року "Про припинення трудового договору" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, за скороченням штату з посиланням, як на підставу такого звільнення, на наказ начальника адміністрації від 17 січня 2017 року № 30 "Про внесення змін до штатного розпису".