ПОСТАНОВА
Іменем України
03 грудня 2019 року
Київ
справа №П/811/2514/17
адміністративне провадження №К/9901/54469/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю.., Рибачука А.І.,
розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу №П/811/2514/17
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, третя особа - фермерське господарство "Гнєдича Петра Пилиповича", про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Черниш О.А., та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шальєвої В.А., суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про:
- визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства "Гнєдича Петра Пилиповича" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену у листі від 05.12.2017 № Г-3236/0-16034/0/6-17;
- зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства "Гнєдича Петра Пилиповича" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 5,91 умовних кадастрових гектара.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судами встановлено, що на підставі договору оренди 2012 року ОСОБА_2 надана в строкове платне користування земельна ділянка с/господарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 35,70 га, із земель на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області строком на 20 років.
В подальшому, ОСОБА_2 створив та зареєстрував фермерське господарство "Гнєдича П.П.", яке використовує на правах оренди вищевказану земельну ділянку площею 35,70 га на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.
Згідно із п. 1.2 статуту ФГ " Гнєдича П.П ." членом фермерського господарства, серед інших, є також позивач - ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою Відділу Держгеокадастру у Добровеличівському районі Кіровоградської області від 10.01.2017 №ДС-31-1110-99.2-123/15-17 середній розмір земельної частки (паю) становить 5,91 умовних кадастрових гектари.
16.02.2017 загальними зборами ФГ " Гнєдича П.П. ", оформленими протоколом №1, прийнято рішення про розпаювання зазначеної вище земельної ділянки між його членами у розмірі земельної частки (паю), в рівновеликих частинах.
З метою отримання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 24.02.2017 звернувся до Головного управління Держгокадастру у Кіровоградській області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства "Гнєдича П.П." у розмірі земельної частки (паю) члена с/г підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.
Проте, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області листом №Г-3236/0-3116/0/6-17 від 20.03.2017 повідомило позивача про відсутність підстав для надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою через відсутність інформації стосовно позиції органу місцевого самоврядування у питанні розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 у справі №П/811/625/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену у листі від 20.03.2017 за №Г-3236/0-3116/0/6-17. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача від 24.02.2017 та прийняти передбачене законодавством рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеної постанови відповідачем повторно розглянута заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Так, листом № Г-3236/0-16034/0/6-17 від 05.12.2017 повідомлено позивача про відсутність підстав для її задоволення, оскільки заява не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення земельних ділянок, вказаним у частині 6 статті 118 Земельного кодексу України.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах норм, встановлених для безоплатної передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, суперечить вимогам абз. 2 ч. 5 ст. 20, ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, що передана у користування фермерському господарству, за даними Державного земельного кадастру має цільове призначення "для ведення фермерського господарства", тому при передачі її (або її частини) у власність членам господарства цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися на інше, а позивачем висловлено бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за таким видом використання, як "ведення товарного сільськогосподарського виробництва", який не передбачений у ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права.
У поданому відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
В судове засідання учасники справи, які були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з`явились, а тому суд, в порядку п.2 ч.1 ст.345 КАС України, розглядає справу в порядку письмового провадження.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення скарги з огляду на таке.
В даному випадку є спірним питання щодо відповідності заяви вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме щодо виду цільового призначення земельної ділянки.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Статтею 32 ЗК України передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
01.01.2013 набрав чинності Закон України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності". Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Таким чином, розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності належить до виключної компетенції Держгеокадастру.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Частинами 2 і 3 статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються:
- графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки,
- письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вмотивована невідповідністю виду цільового призначення земельної ділянки, визначених у частині шостій статті 118 Земельного кодексу України.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи земля на яку претендує позивач відноситься до земель сільськогосподарського призначення.
Позивач, вказавши мету використання земельної ділянки (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), повідомив, що цільовим призначенням є ведення особистого селянського господарства.
Так, визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання, викладено у статті 22 ЗК України.
Так, як було зазначено вище, пунктом а частини 3 цієї статті встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Класифікацію видів цільового призначення земель затверджено наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 №548.
Класифікатором передбачено, що землі сільськогосподарського призначення -- землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; землі, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше.