ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 918/194/19
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29.08.2018 №449.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2019, позов задоволено; визнано недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29.08.2018 № 449 "Про припинення права постійного користування та передачі її до земель запасу".
Судами встановлено, що 26.07.2001 відповідно до рішення Дубенської районної ради від 15.06.2001 №180 Дочірньому підприємству "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" видано Державний акт на право постійного користування землею. Згідно з даним актом у постійне користування Дочірньому підприємству "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" надавалась у постійне користування земельна ділянка площею 26,42 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рачинської сільської ради Дубенського району Рівненської області.
Згідно з п. 9 рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Дубноцукор", оформленого протоколом від 26.04.2013 вирішено для самостійного господарювання реорганізувати ДП "Селекція" ПАТ "Дубноцукор" шляхом перетворення в ТОВ "Селекція".
Позачерговими загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Дубноцукор" прийнято рішення, оформлене протоколом від 18.07.2013, яким затверджено передавальний акт майнових і немайнових прав та обов`язків ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор" до ТОВ "Селекція". Згідно з даним актом всі майнові і немайнові права та обов`язки ДП "Селекція" переходять до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція", зокрема, встановлені Державним актом на право постійного користування землею на території Рачинської сільської ради площею 26,42 га.
07.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" звернулося до Тараканівської (Рачинської) сільської ради із заявою №26 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), як правонаступника Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор"
Однак Тараканівською сільською радою 29.08.2018 прийнято рішення №449 про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 26,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих за межами с. Рачин, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею на підставі пунктів в) та д) ст. 141 Земельного кодексу України, а саме, у зв`язку з припиненням діяльності Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" та систематичною несплатою земельного податку.
Вважаючи вказане рішення незаконним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з позовом про визнання рішення сільської ради недійсним.
Суди обох інстанцій визнали обґрунтованими доводи позивача, та, зазначили, що встановлені обставини справи дають підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного рішення сільської ради "Про припинення права постійного користування та передачі її до земель запасу" положенням ст.ст. 92, 141 Земельного кодексу України, а також про порушення цим рішенням наявного у позивача права постійного користування землею, у зв`язку з чим позов задовольнили.
Не погоджуючись з висновками судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також неправильну оцінку встановлених обставин.
Вважає, що ТОВ "Селекція" як юридична особа утворилася 02.08.2013 і станом на момент свого утворення не належала до переліку суб`єктів, визначених ст. 92 ЗК України, які могли набувати права постійного користування. Скаржник вважає, що вказана стаття має застосовуватись незалежно від підстав і способів набуття права постійного користування, навіть якщо мова йде про правонаступництво при реорганізації.
Скаржник також зазначає, що суди здійснили довільне тлумачення ст. 141 ЗК України і в результаті неправильно застосували цю норму матеріального права, не врахувавши при цьому висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №916/1776/17 у аналогічних правовідносинах, та положень ст. 178 ЦК України, згідно з якою види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Крім того, скаржник вважає, що судами зроблено безпідставний висновок про наявність у позивача пільги зі сплати земельного податку, що не підтверджено жодним належним документом.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Відтак, для правильного вирішення питання про наявність або відсутність підстав для визнання рішення міської ради недійсним, суду необхідно з`ясувати чи відповідає оскаржуване рішення вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції та чи порушуються права позивача у зв`язку з прийняттям такого рішення.
Між тим, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами не в повній мірі досліджено і враховано всі обставини, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення порушеного в позові питання.
Судами встановлено, що ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор", якому було надано в постійне землекористування спірну земельну ділянку, припинило діяльність у зв`язку з його ліквідацією. Спірна земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні новоствореної юридичної особи - ТОВ "Селекція", яка є правонаступником ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор".
Згідно зі ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.