ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 910/774/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дідиченко М.А., судді Разіна Т.І., Власов Ю.Л.)
за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Національної академії наук України
до Приватного підприємства "ГК Феофанія"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд державного майна України
про витребування майна
позивача: Подлящук О.П. (адвокат),
відповідача: Марків Н.В. (адвокат),
третьої особи: Бєльський-Панасюк О.О. (довіреність)
прокурора: Томчук М.О. (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник прокурора міста Києва (далі-прокурор) звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Національної академії наук України (далі-позивач) до Приватного підприємства "ГК Феофанія" (далі-відповідач), просив витребувати у відповідача нерухоме майно - готель "Феофанія" та ресторан готелю "Феофанія", загальною площею 6620,7 кв.м, яке розташоване по вул.Метрологічній, будинок 14-Б у місті Києві, на користь позивача.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з власності держави і володіння позивача та перебуває у власності відповідача, у зв`язку з чим воно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 (суддя Смирнова Ю.М.), позов задоволено.
2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що відповідач безпідставно набув право власності на спірне майно, тому підстави для володіння цим майном у нього відсутні, у зв`язку з чим воно підлягає витребуванню.
2.3. Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
2.4. Апеляційний суд свою постанову мотивував тим, що на момент виникнення і розгляду спору між сторонами існували договірні відносини з приводу оренди нерухомого майна, про витребування якого подано позов, такий договір не є припиненим та недійсним не визнавався. Також суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що право власності держави не порушене, оскільки спірне майно не вибувало з власності держави і зміна форми власності цього майна не відбувалась. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги прокурор посилався на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що відповідач без відповідних на те правових підстав незаконно зареєстрував за собою право власності на спірне майно, чим порушив права та інтереси держави. Прокурор вказує, що підставою для реєстрації відповідачем права власності на спірне майно стало рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.03.2004 у справі № 2-952/2004, яке на момент реєстрації вже було скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15.11.2011. Крім того, прокурор зазначає, що апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду відзив відповідача на позов та поновив процесуальний строк відповідачу на оскарження рішення суду першої інстанції.
4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4.2. Поданий позивачем відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу прокурора задовольнити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи, викладені у відзиві позивача, стосуються незаконності оскарженої постанови, та зводяться до необхідності її скасування.
4.4. Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
4.5. Отже оскільки поданий позивачем відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак позивачем не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
5.1. Суди встановили, що розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 30.06.1967 №742-р дозволено Академії наук Української РСР спорудження у місті Києві /Феофанія/ готельного комплексу в складі гуртожитку на 105 місць, жилого будинку на 56 квартир та 6 котеджів з метою створення необхідних умов роботи в Інституті теоретичної фізики.
5.2. Розпорядженням Академії наук Української РСР від 31.08.1967 №1035 затверджено проектне завдання на будівництво зазначеного готельного комплексу.
5.3. Розпорядженням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1970 №592 надано дозвіл на здачу в експлуатацію гуртожитку на 105 місць Інституту теоретичної фізики Академії наук УРСР по вулиці Метрологічній.
5.4. Рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1970 №1140 "Про введення в експлуатацію жилих та інших будинків громадського призначення за ІІ-й квартал 1970 року" затверджено акти Державної приймальної комісії про введення в експлуатацію жилих та громадських будинків згідно з додатками №1 та 2 до цього рішення і дозволено експлуатацію цих будинків за призначенням; зобов`язано управління капітального будівництва та інших забудовників передати, а організаціям, на які покладається експлуатація будинків - прийняти на баланс житлові та інші будинки громадського призначення згідно з додатками №1 та 2 до цього рішення.
5.5. Згідно з переліком, наведеним у додатку №1 до цього рішення, в експлуатацію прийнято гуртожиток № 2 по вул. Метрологічній в Феофанії на 105 місць корисною площею 4208 кв.м, з вбудованим рестораном корисною площею 482 кв. м.
5.6. Розпорядженням Президії Академії наук Української РСР від 15.01.1971 №63 перезатверджено скореговані зведені витрати та зведені кошториси на будівництво готельного комплексу для Академії наук УРСР і позаплощадкових інженерних мереж до цього комплексу, виділено додаткові кошти на добудову та оздоблення.
5.7. Постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 17.01.1991 "Про статус Академії наук Української РСР" закріплено за Академією наук УРСР всі основні фонди та інше державне майно, що знаходилося на той час у користуванні її установ та організацій дослідно-виробничої бази.
5.8. Пунктом 3 вказаної Постанови визначено, що до прийняття законів Української РСР про власність, про роздержавлення майна, а також законодавчих актів, що регулюватимуть відносини в сфері науки, порядок володіння, користування та розпорядження всім майном, закріпленим за Академією наук Української РСР, визначається виключно Президією Академії наук Української РСР.
5.9. Указом Президента України "Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України" від 20.01.1992 передано Академії наук України у безстрокове користування будинки, устаткування та інше закріплене за нею державне майно на підставі Постанови Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 року "Про статус Академії наук Української РСР".
5.10. Пунктом 2 вказаного Указу установлено, що Академія наук України використовує передане їй майно за своїм розсудом у межах, визначених її Статутом, без зміни форми його власності.
5.11. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.1999 №226 "Про перелік об`єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук" затверджено перелік об`єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук, згідно з додатком.
5.12. Згідно з Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.1999 №226 до переліку об`єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук, включено, зокрема, Державне заповідне господарство "Феофанія", Лікувально-профілактичний комплекс "Феофанія" та Готельний комплекс "Феофанія".
5.13. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004 (далі-Рішення), визнано право власності відповідача на Готель "Феофанія", який знаходиться у місті Києві по вул. Метрологічній, 14-Б, та ресторан Готелю "Феофанія", який знаходиться у місті Києві по вул. Метрологічній, 14-Б в приміщенні Готелю "Феофанія".
5.14. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 15.11.2011, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013, Рішення скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
5.15. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09.01.2018 № 110151806, відповідач 01.04.2013 здійснив у відповідного нотаріуса державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно на підставі Рішення суду.
5.16. Згідно Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності від 12.07.2017, наданого до справи Фондом державного майна України, готель "Феофанія" та ресторан Готелю "Феофанія", загальною площею 6620,7 кв.м по вул. Метрологічній, буд. 14-Б у м. Києві належить до державної власності з суб`єктом управління - позивач.
5.17. 29.08.1997 Радянським районним судом міста Києва винесено рішення за позовом Національної Академії Наук України до ОСОБА_1, ПП "ГК "Феофанія", 3-я особа ОСОБА_2, Московська районна державна адміністрації м. Києва про скасування державної реєстрації Приватного підприємства. Судом визнано угоди оренди ГК "Феофанія" укладені 23.03.1994, 05.01.1995 та 06.03.1995 недійсними, приведено сторони у первісний стан. Визнано недійсними установчі документи ПП "ГК "Феофанія" та скасовано його державну реєстрацію.
В подальшому, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2003 рішення Радянського районного суду міста Києва від 29.08.1997 скасовано в зв`язку нововиявленими обставинами.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26.06.2003 в позові НАН України, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.12.2003, про визнання недійсними договорів оренди та недійсними установчих документів ПП "ГК "Феофанія" ,відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 05.05.2004 в задоволені касаційної скарги НАН України було відмовлено.
5.18. Апеляційним судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі відповідних договорів виникли орендні правовідносини щодо спірного майна. Договір оренди спірного майна, який укладено між сторонами зі справи, не припинений та недійсним в судовому порядку не визнавався.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
6.3. Згідно статті 170 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.