Постанова
Іменем України
28 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 201/17961/15-ц
провадження № 61-23130св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2015 року Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі - МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору укладеним.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що рішенням Дніпропетровської міської ради
від 14 вересня 2011 року № 26/15 "Про визнання виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади
м. Дніпропетровська" МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" визначено виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Звертало увагу на те, що 22 жовтня 2014 року до МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" звернувся ОСОБА_1 із заявою про укладання договору на постачання теплової енергії та гарячого водопостачання до належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 , до якого через свої теплові магістралі постачає теплову енергію позивач.
03 листопада 2014 року в приміщенні МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" ОСОБА_1 особисто отримав три примірники проекту договору про постачання теплової енергії від 01 квітня 2015 року для розгляду та підписання.
Разом з тим, у встановлений законодавством строк відповідач належним чином оформлений договір не повернув, не направив відповіді про стан розгляду проекту договору та не надав протоколу розбіжностей до договору. У зв`язку з цим 06 травня 2015 року МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" на адресу ОСОБА_1 повторно направило два примірники проекту договору про постачання теплової енергії для розгляду та підписання, проте відповідач належним чином оформлений договір не повернув.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати укладеним між
МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" та ОСОБА_1 договір про постачання теплової енергії, а також стягнути з відповідача на користь
МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" судові витрати.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня
2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 проекту договору про постачання теплової енергії від 01 квітня 2015 року для розгляду та підписання. Надані позивачем докази, підтверджують лише факт відправки пропозицій 06 травня 2015 року, а не факт отримання відповідачем проекту спірного договору, оскільки з поштового повідомлення про вручення не можливо встановити особу, яка отримала лист позивача адресований відповідачу. Також, судом першої інстанції зазначено, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки серед способів захисту, передбачених зазначеною вище нормою, немає такого способу захисту, як встановлення правовідносин (в тому числі шляхом визнання договору укладеним).
Останньою постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" задоволено, рішення суд першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано укладеним між МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" та ОСОБА_1 договір про постачання теплової енергії № 060775. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надісланого позивачем на адресу місця реєстрації відповідача, яке містить підпис одержувача, відповідно до пункту 99 Правил надання послуг поштового зв`язку, є врученим. З змісту договору про постачання теплової енергії, що запропонований виконавцем послуг ОСОБА_1, вбачається, що він повністю відповідає типовому договору. Таким чином висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та неправильно обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки обраний позивачем спосіб захисту відповідає положенням пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії, адже укладення договору на постачання теплової енергії та гарячого водопостачання є обов`язком ОСОБА_1 як споживача, а його відмова від укладення договору суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627,
630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та змінити заочне рішення суду першої інстанції, відмовити у задоволенні позову з підстав невідповідності договору про постачання теплової енергії умовам типового договору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки та мотиви з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року, чим порушено вимоги частини п`ятої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Так, скасовуючи ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2016 року та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції зазначав, що апеляційному суду слід перевірити відповідність договору про постачання теплової енергії від 01 квітня 2015 року формі та змісту типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Проте, в оскаржуваній постанові апеляційний суд зазначив, що запропонований відповідачу договір про постачання теплової енергії від 01 квітня 2015 року відповідає вимогам типового договору, не звернувши уваги на те, що спірним договором не передбачено обсягу надання послуг та зазначено про постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, тоді як згідно з інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно, відповідачу належить житлове приміщення - квартира АДРЕСА_1 .
Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами встановлено, що відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради
від 07 серпня 2002 року № 16/3 "Про створення міських комунальних підприємств "Дніпротеплосервіс" та "Дніпропетровські міські теплові мережі" на
МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" покладені функції з виробництва, транспортування та продажу теплової енергії споживачам міста.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 14 вересня 2011 року № 26/15 "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг з житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська" МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" визначено виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська з центрального опалення та гарячого водопостачання.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 листопада 2006 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 31,3 кв. м.
Рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28 липня
2008 року № 2362 квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 31,3 кв. м виключена з житлового фонду міста. Згідно з пунктом 2 зазначеного рішення, власнику дозволена реконструкція квартири під перукарню відповідно до проектної документації.