ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду
Бакуліної С. В.
28 жовтня 2019 року
м. Київ
у справі № 922/3422/18(провадження № 12-183гс19) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" (далі - ТОВ "ФК "Женева") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" (далі - ТОВ "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія") про визнання права кредитора та іпотекодержателя.
У травні 2018 року ТОВ "ФК "Женева" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" про: визнання права кредитора за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21 січня 2008 року, укладеним Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Публічним акціонерним товариством банком "Меркурій", що набуте ТОВ "ФК "Женева" за договором № 173 від 5 січня 2018 року про відступлення права вимоги, укладеним ТОВ "ФК "Женева" та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота"; визнання права іпотекодержателя на належні Азово-Чорноморській інвестиційній компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-6, 8-20, літ. А-3, загальною площею 357,3 кв. м, що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 96, у тому числі, але не виключно: право на державну реєстрацію речового права іпотеки та змін до нього, що виникли на підставі іпотечного договору № 16-03-09 від 21 січня 2008 року, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю. за реєстровим номером 369 та набуті ТОВ "ФК "Женева" за договором, посвідченим 5 січня 2018 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. Г. за реєстровим номером 1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21 січня 2008 року, що був укладений ТОВ "ФК "Женева" та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота".
Рішенням Господарського суду Харківської області від 1 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року рішення Господарського суду Харківської області від 1 квітня 2019 року скасовано; провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Обґрунтовуючи підстави для закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції вказав таке.
Вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Так, господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Відповідна правова позиція була висловлена також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16.
На неможливості розгляду позовних вимог про встановлення певних фактів наголошено також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 910/14144/17. Великою Палатою Верховного Суду зроблено правовий висновок, що вимоги про визнання права не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатись в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за відповідними договорами.
Зазначивши, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи, пославшись на диспозицію пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна вимога ТОВ "ФК "Женева" спрямована на встановлення судом речового права за відсутності факту його порушення відповідачем, отже такий спір не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, адже до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У липні 2019 року ТОВ "ФК "Женева" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 липня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою, надав учасникам справи строк для подання відзиву, та залишив без розгляду заяву про зупинення виконання оскаржуваної постанови.
15 жовтня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав цю справу разом із касаційною скаргою ТОВ "ФК "Женева" на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.
Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що порушене скаржником у касаційній скарзі питання права стосується визначення предметної юрисдикції спору, оскільки скаржник оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
28 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою справу № 922/3422/18 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, мотивуючи ухвалу відсутністю підстав для передачі справи на її розгляд згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України.
Повертаючи справу № 922/3422/18 за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Женева" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду вказала, що ТОВ "ФК "Женева" оскаржується постанова Східного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року не з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, а у зв`язку з непогодженням з висновками суду апеляційної інстанції щодо обраного способу захисту прав, який не відповідає приписам статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та вимогам частин першої, другої статті 4 ГПК України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що скаржник не посилається на те, що ця справа (або частина позовних вимог у ній) відноситься до юрисдикції інших, ніж господарські, судів. Крім того, у поданій касаційній скарзі ТОВ "ФК "Женева", не заперечуючи стосовно правильності розгляду цієї справи за правилами господарського судочинства, просить направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, на думку Великої Палати Верховного Суду, за відсутності у касаційній скарзі посилань на те, що спір у цій справі відноситься до юрисдикції іншого суду (ніж суд господарської юрисдикції), який належить до системи судоустрою України, наведені скаржником доводи мали б оцінюватися судом касаційної інстанції в контексті встановлення обставин дотримання (або ж порушення) судами попередніх інстанцій норм процесуального законодавства щодо можливості розгляду зазначених позовних вимог в порядку господарського судочинства.
Стосовно наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду вважаю за необхідне викласти окрему думку та зазначити таке.
Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.