Постанова
іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 202/6849/18
провадження № 51-2595км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Барашкіної І. О.,
прокурора Подоляка М. С.,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
захисника Присенко О. Г.,
представника потерпілої Давиденко Д. І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Присенко О. Г. на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040000000825, за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ Запорізької обл., жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 759,74 грну рахунок відшкодування майнової шкоди та 100 000 грн - моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 03 вересня 2018 року приблизно о 20 годині 00 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем ЗАЗ DAEWOO (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), у темну пору доби за необмеженої видимості та оглядовості, рухаючись по сухому покриттю проїзної частини дороги зі швидкістю не менше ніж 62,6 км/год, тобто з перевищенням допустимої швидкості в населеному пункті, у крайній лівій смузі для руху біля електроопори № 598 на просп. Слобожанському, зі сторони вул. Калинової в напрямку вул. Байкальської, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити на смузі свого руху перешкоду ( а саме пішохода ОСОБА_3, який перетинав проїзну частину дороги справа наліво відносно напрямку руху вказаного автомобіля), не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров`я громадян, був неуважним до дорожньої обстановки, не зменшив швидкості руху керованого ним автомобіля аж до зупинки транспортного засобу та не здійснив безпечного об`їзду перешкоди, щоб дати дорогу пішоходу, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Потерпілий від сумісної тупої травми тіла, що супроводжувалася ушкодженням внутрішніх органів та кісток скелету й ускладнилася розвитком шоку, помер на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 та захисника Присенко О. Г. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнив частково.
Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 у частині вирішення цивільного позову скасував, направивши кримінальне провадження в цій частині на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Присенко О. Г., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) слідчий експеримент від 04 жовтня 2018 року за участю ОСОБА_1 та висновки експертиз, які були проведені з урахуванням даних зазначеного слідчого експерименту, безпідставно визнано судом належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення на тих підставах, що ці докази отримано в період досудового розслідування, коли підзахисний перебував у статусі свідка.
Також захисник Присенко О. Г вказує, що судами не враховано пом`якшуючих відповідальність обставин, а саме наявності на утриманні ОСОБА_1 неповнолітньої дитини та факту, на її думку, порушення правил дорожнього руху самим потерпілим ОСОБА_3 .
Крім того, вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 404 та ст. 419 КПК, оскільки апеляційний суд не дослідив і не перевірив доводи апеляційної скарги захисника щодо визнання недопустимими протоколу слідчого експерименту, проведеного за участю свідка ОСОБА_1, та висновків експерта № 5/10.4/738 (05 жовтня 2018 року), № 5/10.1/808 (12 жовтня 2018 року), навів формальні висновки, які не містять належного обґрунтування відсутності порушень норм процесуального закону щодо недопустимості доказів, на які вказував захисник.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги, наполягали на скасуванні судових рішень і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції.
Представник потерпілої та прокурор висловили доводи про безпідставність касаційної скарги, просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи сторони захисту про безпідставне визнання належними й допустимими доказами протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_1 та висновків експерта, наданих за даними цього слідчого експерименту на тих підставах, що вказані докази були отримані з його показань як свідка, є необґрунтованими.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Порядок визнання доказів недопустимими визначено у ст. 89 КПК.
Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Тобто ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією і законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Вирішуючи питання, чи були відомості про обставини ДТП, надані ОСОБА_1 як свідком під час проведення слідчого експерименту від 04 жовтня 2018 року за його участю, такими, що отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які б мали ознаки істотного порушення права особи на мовчання та свободи від самовикриття, слід звернути увагу на таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 18 КПК жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.
З протоколу слідчого експерименту від 04 жовтня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 під підпис було роз`яснено зміст його прав та обов`язків відповідно до статей 66, 67 КПК, що, зокрема, передбачає право користуватись правовою допомогою та право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою підозри, обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення. Жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень прав чи недотримання вимог ст. 240 КПК при проведенні вказаної слідчої дії чи після її проведення ОСОБА_1 у протоколі проведення слідчого експерименту не зазначено.