Постанова
Іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 520/6286/16-ц
провадження № 61-46831св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення авансу, третя особа - ОСОБА_4 .
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28 листопада 2012 року між нею та ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2, була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу належного відповідачу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, на виконання якої вона передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 73 000,00 доларів США в якості авансу за будинок. Проте, основний договір у визначений термін між сторонами укладено не було. Відповідачі грошові кошти, які були передані в якості авансу, не повернули та в добровільному порядку повертати не бажають.
З урахуванням викладених обставин просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь аванс в розмірі 1 834 760,90 грн, що еквівалентно 73 000,00 доларів США, та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення авансу, третя особа - ОСОБА_4, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму авансу, сплаченого за розпискою від 28 листопада 2012 в розмірі 73 000,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення згідно офіційного курсу Національного банку України становить 1 878 476,66 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність повинен нести лише ОСОБА_3, як сторона угоди та власник спірного майна. Вимоги до ОСОБА_2 є необґрунтовані.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року змінено, абзац другий резолютивної частини рішення суду викладено в новій редакції:
"Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 834 760,90 грн, що станом на 25 травня 2016 року еквівалентно 73 000,00 дол. США".
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та задовольнив вимоги, які позивачем не було заявлено при зверненні до суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
06 листопада 2018 року на адресуКасаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшла касаційна скарга на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до Овідіопольського районного суду Одеської області згідно територіальної юрисдикції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу.
23 жовтня 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,1001 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд (присадибна ділянка) та житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 25 лютого 2009 року № 21987434 та державним актом на земельну ділянку.
04 листопада 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Степановою І. А. було посвідчено довіреність, згідно якої ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2, крім іншого, розпоряджатися усім його майном, з чого б воно не складалося, та де б воно не знаходилося, укладати усі передбачені за законом угоди по експлуатуванню та розпорядженню майном: купувати, продавати, приймати у дар, обмінювати, учиняти розрахунки по укладеним угодам та інше. Термін дії даної довіреності становить три роки - до 04 листопада 2014 року.
Між позивачкою та відповідачами була досягнута домовленість про купівлю-продаж житлового будинку та земельної ділянки, які належать ОСОБА_3
28 листопада 2012 року ОСОБА_2, яка діяла за довіреністю в межах своїх повноважень від імені власника спірного будинку - ОСОБА_3, отримала від ОСОБА_1 73 000,00 доларів США в якості авансу за житловий будинок з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, про що було складено відповідну розписку.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2016 року у цивільній справі № 509/508/15-ц, що набрало законної сили, встановлено, що зазначена розписка підтверджує отримання ОСОБА_2, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_3, від ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 73 000,00 доларів США в якості авансу за житловий будинок з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .
В обумовлений сторонами строк, договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку укладено не було, аванс, сплачений ОСОБА_1, їй не повернуто.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Повноваження представника фізичної особи може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (частина третя статті 244 ЦК України).