Постанова
Іменем України
02 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 488/4844/15-ц
провадження № 61-16707св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року у складі судді Лазаревої Г. М. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила поновити її на роботі на посаді заступника директора з виробництва у філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗКУ", товариство, підприємство) "Миколаївський портовий елеватор", стягнути 4 594, 07 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 2 473, 73 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 10 000 грн моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах, а з вересня 2012 року обіймала посаду заступника директора з виробництва філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор".
Наказом відповідача від 26 жовтня 2015 року № 724 її звільнено з роботи з 27 жовтня 2015 року за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.
Вказуючи на відсутність змін в організації виробництва та праці на підприємстві, а також на те, що її звільнення проведено без згоди профспілкового органу; без пропозицій зайняти вакантну посаду, яка дійсно відповідає її досвіду, кваліфікації, здобутим навичкам і знанням та без проведення повного розрахунку, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень ухвалених у справі
Корабельний районний суд м. Миколаєва рішенням від 05 лютого 2016 року позов задовольнив частково. Поновив ОСОБА_1 на посаді директора з виробництва у відокремленому структурному підрозділі ПАТ "ДПЗКУ" - філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор". В задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "ДПЗКУ" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відмовив. Стягнув з ПАТ "ДПЗКУ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2015 року по день ухвалення рішення в даній справі в сумі 24 737, 30 грн. Стягнув з ПАТ "ДПЗКУ" на користь ОСОБА_1 10 тис. грн моральної шкоди. Вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.
Суд першої інстанції мотивував рішення недоведеністю відповідачем належно оформлених змін в організації виробництва та праці у філії на час звільнення позивача, та порушенням при звільненні правил частини другої статті 40 КЗпП України щодо попередньої пропозиції іншої роботи, статей 43, 252 КЗпП щодо попередньої згоди профспілкового органу та гарантій для працівників, обраних до цих органів.
Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 12 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "ДПЗКУ" задовольнив частково, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року змінив. Зменшив розмір моральної шкоди, яка стягнута на користь ОСОБА_1 з ПАТ "ДПЗКУ" з 10 тис. грн до 1 тис. грн. Виключив з мотивувальної частини рішення висновки про порушення ПАТ "ДПЗКУ" вимог частини другої статті 40, 43, 252 КЗпП України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем норм КЗпП України при звільненні позивача.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ЦПК України не з`ясував фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, змінивши його в частині розміру стягнення моральної шкоди та виключивши з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України, не навів мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги, дійшов передчасного висновку про те, що на підприємстві не мали місце зміни в організації виробництва.
Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "ДПЗКУ" задовольнив частково, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасував, ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог. Вирішив питання про розподіл судових витрат у справі. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм КЗпП України.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд, дійшов передчасного висновку, що відповідачем виконані вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки власник не зобов`язаний пропонувати іншу роботу на інших підприємствах корпорації; при цьому суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 працювала в філії ПАТ "ДПЗКУ" і наявність вакантних посад в інших філіях не може розцінюватися як пропозиція роботи саме в інших підприємствах, оскільки філія є структурним підрозділом ПАТ, а тому відповідач зобов`язаний був запропонувати всі наявні вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення позивачки, не тільки в межах відокремленого структурного підрозділу, а й ті вакантні посади, що існували на підприємстві, незалежно від того в якому структурному підрозділі вони знаходяться. Не спростував доводи ОСОБА_1 про те, що їй не було запропоновано посади заступників інших філій ПАТ "ДПЗКУ"; не дослідив та не встановив, які посади на підприємстві на момент звільнення позивача були вакантні; не врахував, що матеріали справи не містять штатного розпису усього ПАТ "ДПЗКУ", в результаті чого дійшов передчасного висновку про виконання відповідачем вимог ст. 49-2 КЗпП України.
Апеляційний суд Миколаївської області постановою від 16 січня 2018 року змінив рішення суду першої інстанції. Зменшив розмір моральної шкоди, яка стягнута на користь ОСОБА_1 з ПАТ "ДПЗКУ" з 10 тис. грн до 3 тис. грн. Виключив з мотивувальної частини рішення висновки про порушення ПАТ "ДПЗКУ" вимог частини другої статті 40, 43, 252 КЗпП України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач усупереч вимог статей 40, 49-2 КЗпП України не запропонував всі вакантні на підприємстві посади, в результаті чого допустив порушення законодавчо встановленого принципу рівності трудових прав і можливостей, передбаченого статтею 2-1 КЗпП України, а тому районний суд дійшов вірного висновку про поновлення позивачки на роботі, стягнення на її користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та стягнення моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав ОСОБА_1 . Разом з тим, колегія суддів не погодилася з висновками суду першої інстанції із розміром грошової суми, яку визначив суд в рахунок відшкодування моральної шкоди. Виходячи з відсутності доказів прямого зв`язку між діями відповідача та погіршенням стану здоров`я позивачки, тривалості та тяжкості її страждань, колегія суддів вважала, що 3 000 грн є достатньою компенсацією моральних страждань ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 06 березня 2018 року до Верховного Суду, ПАТ "ДПЗКУ" просить скасувати рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувані з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Нормами чинного законодавства не передбачено обов`язок роботодавця запропонувати працівнику абсолютно всі вакансії на підприємстві, в тому числі ті, які працівник не може зайняти відповідно до своєї кваліфікації, знань, досвіду, навичок, тощо.
З урахуванням освіти ОСОБА_1, кваліфікації та досвіду роботи, посад за відповідною кваліфікацією (спеціальністю) позивача їй було запропоновано 4 посади заступників директора філії та 10 вакантних посад на філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор", від яких позивач відмовилася, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, інші посади які могли б бути їй запропоновані в товаристві були відсутні, що підтверджується наданими штатними розписами філій товариства.
Враховуючи зазначене, позивача звільнено з дотриманням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
ОСОБА_1 неодноразово стверджувала, що мала намір зайняти лише посаду "помічник директора" і лише на відповідному структурному підрозділі товариства, а саме філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор", про що зазначила власноруч на листі від 23 вересня 2015 року № 946/07, оскільки основною роботою позивача є саме філія ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор".
Суд не врахував того, що посадовий оклад "техніка-лаборанта" на філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор" є вищий, ніж на аналогічних посадах на вищезазначених філіях і у випадку виявлення бажання позивача зайняти вакантну посаду "техніка-лаборанта" у філії "Миколаївський портовий елеватор" (місцезнаходження м. Миколаїв), позивачу не потрібно було б нести додаткових витрат щодо забезпечення свого переїзду в іншу місцевість, ніж у випадку зайняття такої ж посади на іншій філії.
Апеляційний суд, посилаючись на те, що позивачу згідно зі статтею 49-2 КЗпП України мали бути запропоновані всі вакантні посади, не перевірив, чи відповідає позивач за кваліфікацією цим посадам. Тому висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено статтею 81 ЦПК України, оскільки суд, не з`ясував можливість позивача зайняти їх у силу своєї кваліфікації, досвіду роботи, знань та вмінь.
Позивач не надала доказів, які свідчать про завдання їй моральної шкоди, в тому числі діями відповідача, в розмірі 3 000 грн.
27 липня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачеві повинно було бути запропоновано вакантні посади в цілому по підприємству ПАТ "ДПЗКУ", а не лише філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор", чого зроблено не було.
За приписами статті 95 ЦК України філія є відокремленим підрозділом юридичної особи, що розташована поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Враховуючи, що вона працювала в філії ПАТ "ДПЗКУ", наявність вакантних посад в інших філіях не може розцінюватися як пропозиція роботи саме в інших підприємствах, оскільки філія є структурним підрозділом ПАТ, а тому відповідач зобов`язаний був запропонувати всі наявні вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення позивачки, не тільки в межах відокремленого структурного підрозділу, а й ті вакантні посади, що існували на підприємстві незалежно від того в якому структурному підрозділі вони знаходяться.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2018 року поновлено ПАТ "ДПЗКУ" строк на касаційне оскарження рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Корабельного районного суду м. Миколаєва.
05 лютого 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року, у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_2, справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.