ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 263/10886/14-ц
провадження № 61-23431 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Чекіда Олексій Андрійович,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, який діє на підставі доручення в інтересах ОСОБА_1, на рішення апеляційного суду Донецької області від 09 лютого 2017 року в складі колегії суддів Мироненко І. П., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 і з уточненням підстав позову просила визнати недійсним заповіт на квартиру АДРЕСА_1, складений 23 вересня 2014 року ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .
В обґрунтування позову зазначала, що вона є двоюрідною онукою ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та має право на спадкування за законом.
Після смерті ОСОБА_4 позивач дізналася, що 23 вересня 2014 року спадкодавець склала заповіт, яким заповіла належну їй квартиру своїй сусідці ОСОБА_3 .
Позивач уважає, що складений заповіт є недійсним, оскільки в момент його оформлення ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2016 року позов задоволено, визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Чекідою О. А. 23 вересня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 1095.
Суд першої інстанції виходив із того, що волевиявлення ОСОБА_4 не було вільним і не відповідало її волі, оскільки ОСОБА_4 під час складання заповіту 23 вересня 2014 року не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та не звернув уваги, що окрім позивача наявний спадкоємець попередньої черги, який у встановленому законом порядку подав заяву про прийняття спадщини, а тому з урахуванням цього позивач не довела в установленому законом порядку, які її права та законні інтереси як спадкоємця наступної черги порушує оспорюваний заповіт.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2017 року представник позивача подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане судове рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" дана справа передана до Верховного Суду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Указує, що суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, що є порушенням вимог ЦПК України.
Заперечення на касаційну скаргу
У квітні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на дану касаційну скаргу та просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судовое рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Апеляційний суд установив, що 24 січня 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт на ім`я ОСОБА_5 і заповіла їй квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі заяви ОСОБА_4 від 21 травня 2012 року, зареєстрованої в реєстрі нотаріальних дій за № 1-1657, указаний заповіт скасований.
23 вересня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт і заповіла квартиру своїй сусідці ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6, яка є рідною племінницею спадкодавця, звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом. У заяві вказано, що крім неї є інший спадкоємець за законом - рідна сестра спадкодавця ОСОБА_7
13 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 за заповітом.
ОСОБА_5 є двоюрідною онукою спадкодавиці та її спадкоємцем за законом наступної черги після ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.