Постанова
Іменем України
25 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 642/6930/18
провадження № 61-14846св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року у складі судді Проценко Л. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про надання дозволу неповнолітній дитині на виїзд за межі України.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 20 березня 2017 року та від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якого рішенням суду визначено разом з матір`ю.
Батько участі в утриманні та вихованні дитини не приймає.
Після одруження із громадянином Норвегії вона має намір в термін з 01 червня 2019 року до 01 жовтня 2020 року виїхати до чоловіка до Норвегії разом з сином. Її чоловік має постійне місце проживання в Норвегії, має постійний дохід, можливість влаштувати дитину у шкільний заклад на території Норвегії та бажає взяти на себе обов`язок щодо виховання і утримання її сина.
Відповідач безпідставно чинить перешкоди у здійсненні заходів, спрямованих на виїзд дитини за кордон, такі дії відповідача шкодять інтересам дитини та не сприяють її подальшому гармонічному розвитку, тому просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України із перетинанням державного кордону України неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері або інших осіб, уповноважених матір`ю неповнолітньої дитини за нотаріально посвідченою згодою в термін з 01 червня 2019 року до 01 жовтня 2020 року до Норвегії.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, позов задоволено частково. Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України із перетинанням державного кордону України особі, яка не досягла 16 річного віку - неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_1 або інших осіб, уповноважених матір`ю дитини за нотаріально посвідченою згодою, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 у термін з 01 червня 2019 року до 01 серпня 2020 року до Норвегії. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідач безпідставно не надає тимчасового дозволу на виїзд за межі України сина ОСОБА_3 до Норвегії разом з матір`ю. Шлюб між сторонами розірвано, рішенням суду визначено місце проживання дитини разом з матір`ю, в цілях якнайкращого забезпечення інтересів дитини, з урахуванням часу повернення в Україну та відповідного часу для підготовки і влаштування дитини до навчального закладу позов підлягає частковому задоволенню з наданням дозволу на виїзд за кордон у період з 01 червня 2019 року до 01 серпня 2020 року, що не матиме негативного впливу на психологічний та фізичний стан дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
У листопаді 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали обґрунтовану оцінку доказам, поданим відповідачем.
Судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон на період понад рік порушує права відповідача та фактично позбавляє можливості спілкуватися з дитиною та брати участь у його вихованні.
Позивач не надала доказів щодо належного навчання дитини у шкоді у вказаний нею період та не відомо, які стосунки виникнуть у дитини з чоловіком матері.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 07 листопада 2009 року до 20 березня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2018 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, надавши їй дозвіл на реєстрацію дитини за вказаною адресою без письмової згоди батька - ОСОБА_2 .
За довідкою Харківської гімназії № 46 ім. М. В. Ломоносова Харківської міської ради від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_3 навчається у 2-Д класі.
10 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та громадянином Норвегї ОСОБА_4 укладено шлюб.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.