ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 521/4195/13-ц
провадження № 61-35271св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 березня 2017 року, ухвалене у складі судді Целуха А. П.,та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 серпня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Сегеди С. М., Кравця Ю. І., Кононенко Н. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом тривалого часу заперечували належність їй квартири АДРЕСА_1 . Вказану інформацію відповідачі поширили серед членів житлово-будівельного кооперативу "Центральний 3".
Крім того, відповідачі зверталися до Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області та прокуратури Малиновського району м. Одеси із заявами про вчинення ОСОБА_1 правопорушень.
Вказала, що такі дії відповідачів мали систематичний характер та завдавали їй незручностей, оскільки зумовлювали необхідність з`являтися на виклики до слідчих.
Вважала, що діями відповідачів принижено її честь та гідність, а також заподіяно моральну шкоду.
ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що, звертаючись до правоохоронних органів, відповідачі не мали на меті принизити честь і гідність ОСОБА_1 . Звернення направлялися виключно для перевірки відомостей, які містились у них.
Суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено порушення її прав, оскільки інформація, викладена відповідачами у зверненнях до правоохоронних органів, є їх оціночними судженнями щодо поведінки ОСОБА_1 і виражає їх суб`єктивну думку.
Суд дійшов висновку, що законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень; вони, як і думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет відповідності їх дійсності.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 не доведено факту поширення відповідачами щодо неї недостовірної інформації, позовні вимоги суд першої інстанції вважав необґрунтованими.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 березня 2017 року залишено без змін.
З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.
Апеляційний суд вважав, що, вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано не вважав звернення відповідачів до правоохоронних органів поширенням недостовірної інформації про ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 серпня 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції і ухвала апеляційного суду прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем надано докази недостовірності поширеної відповідачами щодо неї інформації.
Позиція інших учасників справи
У січні 2018 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що судами першої та апеляційної інстанції надано належну оцінку доказам і не встановлено порушень прав позивача, тому судові рішення є законними і обґрунтованими.
У січні 2018 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких вказала, що немайнові права позивача не порушено, оскільки відповідачами не поширювалася недостовірна інформація про ОСОБА_1 .
Провадження у суді касаційної інстанції
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 є головою наглядової ради житлово-будівельного кооперативу "Центральний 3".
Як голова наглядової ради ОСОБА_2 неодноразово звертався до Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області зі зверненнями, у яких просив перевірити наявність підстав для володіння ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 ; з повідомленнями про хуліганську поведінку ОСОБА_1 та її неправомірні дії.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що вказані повідомлення та звернення також підписані ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
За вказаними заявами Малиновським районним відділом Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області здійснено перевірку та не встановлено ознак злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).
Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь, у встановлений законом строк.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.
Оскільки подання відповідачами заяв до правоохоронних органів з метою перевірки компетентними органами наявності підстав для володіння ОСОБА_1 нерухомим майном свідчить про реалізацію особами конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не є поширенням недостовірної інформації, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У відповідності із положеннями статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до положень статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Відповідно до частини першої статті 275 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Статтею 277 ЦК України установлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.