Постанова
Іменем України
26 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 266/4780/18
провадження № 61-17530ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Маріупольський морський торговельний порт",
третя особа - Первинна профспілкова організація Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 червня 2019 року у складі судді Д`яченко Д. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт"
(далі - ДП "Маріупольський морський торговельний порт"), третя особа - Первинна профспілкова організація ДП "Маріупольський морський торговельний порт", про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього забутку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 2008 року вона з відповідачем перебувала у трудових відносинах та працювала прибиральником службових приміщень 1-го вантажного району.
Висновком періодичного медичного огляду від 18 квітня 2018 року її визнано непридатною до виконання роботи прибиральника службових приміщень, у зв`язку із чим 24 квітня 2018 року її було відсторонено від виконуваної роботи.
Звертала увагу на те, що впродовж часу відсторонення від роботи, відділом кадрів щотижня їй пропонувалися наявні вакансії, проте протягом двох місяців не було запропоновано жодної роботи, яку вона могла би виконувати за станом здоров`я.
У червні 2018 року відповідач звернувся до Первинної профспілкової організації
ДП "Маріупольський морський торговельний порт", членом якої була позивач, із поданням про надання згоди на її звільнення, проте у задоволенні подання було обґрунтовано відмовлено.
02 липня 2018 року вона звернулась до керівництва порту із заявою, в якій просила працевлаштувати її, при цьому звернула увагу роботодавця на те, що запропоновані посади, а саме: маляр, докер, тальман не відповідають висновку періодичного медичного огляду. В цій же заяві позивач надала згоду на працевлаштування її інженером у відділ захисту інформації. Проте у працевлаштуванні на посаду інженера відділу захисту інформації їй було відмовлено через відсутність освіти та досвіду роботи.
Вважала, що зазначена відмова у працевлаштуванні на посаду інженера через відсутність освіти є безпідставною, оскільки відповідач був зобов`язаний перенавчити її, як особу з інвалідністю.
Всупереч відмови первинної профспілкової організації у наданні згоди на звільнення позивача, 30 липня 2018 року відповідачем винесено наказ про її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач вважала зазначений наказ незаконним, оскільки відповідач не забезпечив її працевлаштування згідно з висновком періодичного медичного огляду, не запропонував роботу, яка вона могла би виконувати за станом здоров`я, не забезпечив навчання та не сприяв підвищенню кваліфікації, з огляду на те, що вона є інвалідом третьої групи.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати наказ ДП "Маріупольський морський торговельний порт" від 30 липня 2018 року № 234/з про звільнення її з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді прибиральника службовим приміщень 1-го вантажного району; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 19 червня 2019 року в задоволення відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства під час звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки було запропоновано всі вакантні посади, проте позивач від них відмовилась. Судом першої інстанції також зазначено про необґрунтованість рішення первинної профспілкової організації про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем, оскільки наведені в ньому доводи не відповідають дійсним обставинам справи та не мають доказів порушення порядку й процедури звільнення позивача.
Постановою Донецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 червня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суд першої інстанції, апеляційний суд виходив з законності та обґрунтованості його висновків, при цьому апеляційним судом зазначено, що відповідачем виконано вимоги трудового законодавства, запропоновано позивачу роботу, яку вона могла виконувати за станом здоров`я та яка відповідала її кваліфікації та освіті.
Апеляційним судом відхилено доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідач безпідставно не призначив її на посаду інженера, яка була вакантною на підприємстві, оскільки посада інженера відділі захисту інформації служби морської безпеки вимагала отримання вищої освіти за цією спеціальністю, а не перенавчання, як помилково вважала позивач.
Суд апеляційної інстанції також погодився з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості рішення профспілкової організації про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, оскільки відсутнє правове обґрунтування прийнятого рішення.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначала, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість рішення виборного органу профспілкової організації підприємства, яким було відмовлено в задоволенні подання директора ДП "Маріупольський морський торговельний порт" про надання згоди на звільнення позивача з посиланням на те, що позивачу відмовлено у наявних інженерних вакансіях, яка була готова навчатися на будь-яку посаду, яка їй підходить, як інваліду, про що вона неодноразово повідомляла адміністрації підприємства.
Вказувала на те, що відповідно до вимог законодавства підприємство зобов`язане було перенавчити або перекваліфікувати її, як особу з інвалідністю, а не пропонувати посади, які не підходять їй за станом здоров`я.
Поза увагою судів залишилось також те, що відповідач не надав список вакансій, які пропонувалися позивачу, навіть після вимоги профспілкової організації, а тому висновки судів щодо виконання відповідачем обов`язку запропонувати працівнику всі вільні на підприємстві вакансії, з урахуванням висновку медичної комісії, ґрунтуються на припущеннях.
Не враховано судами також те, що позивач зверталась із заявою щодо її працевлаштування, надала згоду пройти будь-яке навчання або перекваліфікацію, а роботодавець не виконав своїх обов`язків, передбачених статтями 170, 172 КЗпП України та відповідачем не створені спеціальні робочі місця для осіб з інвалідністю.
У листопаді 2019 року ДП "Маріупольський морський торговельний порт" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивача було звільнено з дотриманням вимог трудового законодавства.
Вказує на те, що позивачу з у період з 19 квітня 2018 року до 05 липня 2018 року дванадцять разів надавалися переліки вакансій, наявних на підприємстві, про що свідчить підпис ОСОБА_1 , а тому твердження у касаційній скарзі щодо ненадання списку вакансій є безпідставними.
За весь час ознайомлення з вакантними посадами позивач жодного разу не надала заяву про переведення її на ту чи іншу посаду, тобто не виявила бажання щодо подальшого працевлаштування.
Посилання позивача на відсутність її письмової відмови від переведення на іншу роботу, як обставини, яка свідчить про відсутність підстав для звільнення, не ґрунтується на вимогах законодавства, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 2 цієї статі, допускається за дотримання тільки однієї умови, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згоду на переведення на іншу вакантну посаду, з якими було ознайомлено позивача, остання не надала.
Також зазначає, що позивач безпідставно посилається на положення статті 170 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не подала заяву роботодавцю про переведення її на іншу роботу. Твердження, що жодна із запропонованих вакансій не підходила їй за станом здоров`я, не відповідає дійсності, оскільки у переліку вакансій, з якими ознайомлювалась ОСОБА_1, були і ті, які не потребують особливих вимог до стану здоров`я.
Вважає безпідставними також посилання у касаційній скарзі на положення
статті 172 КЗпП України, оскільки зазначена норма трудового законодавства не зобов`язує безпосередньо власника забезпечувати умови для використання праці інвалідів. Також, підприємство не зобов`язано самостійно створювати спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а такі робочі місця створюються за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду
м. Маріуполя Донецької області від 19 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.