Постанова
Іменем України
28 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 362/6622/16
провадження № 61-3376ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІнтерЛабСервіс",
боржник - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2018 року у складі судді Корнієнка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог клопотання та рішень судів
У грудні 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерЛабСервіс" (далі - ТОВ "ІнтерЛабСервіс") звернулося до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - Перовського районного суду м. Москви від 02 грудня 2015 року в цивільній справі № 2-8241/2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІнтерЛабСервіс" коштів у розмірі 263 555,24 руб.
Станом на дату подання клопотання боржник рішення не виконала та суму зазначену у рішенні суду не сплатила, тому, заявник просив надати дозвіл на примусове виконання судового рішення.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2018 року клопотання ТОВ "ІнтерЛабСервіс" на примусове виконання рішення іноземного суду - рішення Перовського районного суду м. Москви від 02 грудня 2015 року в цивільній справі № 2-8241/2015 про стягнення з ОСОБА_1 (до зміни прізвища у зв`язку з одруженням ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІнтерЛабСервіс" у рахунок заборгованості за договором позики суму основного боргу 256 350,00 руб., неустойки - 1 427,47 руб. та витрат зі сплати державного мита - 5 777,77 руб., задоволено.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2018 року залишено без змін.
Задовольняючи клопотання, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обов`язок доведення факту неповідомлення про розгляд справи належить ОСОБА_1, проте вона не надала суду доказів щодо неповідомлення її про дату, час та місце розгляду справи у судді Російської Федерації, тоді як наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт належного повідомлення ОСОБА_1 про день та час розгляду справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення по відмову в задоволенні клопотання.
Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять належних доказів вручення судових повісток та рішень ОСОБА_1 у порядку, визначеному міжнародними договорами, ратифікованими Україною, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання про примусове виконання іноземного суду. Наданий ТОВ "ІнтерЛабСервіс" скріншот телеграми не є належними доказом, оскільки у ньому відсутні дата складення, номер та доказ направлення боржнику; у ньому зазначено про вручення його "матері", тоді як мати боржника у період, який охоплює дату отримання повістки, перебувала на стаціонарному лікуванні. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що строк предявлення виконавчого документа до виконання закінчився 13 січня 2019 року, а тому суд України не має права надавати дозвіл на примусове виконання виконавчого документа, строк пред`явлення до виконання якого минув.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано матеріали справи та надано строк на подання відзиву.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що рішенням Перовського районного суду м. Москви від 02 грудня 2015 року з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІнтерЛабСервіс" у рахунок заборгованості за договором позики стягнуто суму основного боргу - 256 350,00 руб., у рахунок неустойки - 1 427,47 руб., витрат зі сплати державного мита - 5 777,77 руб. Рішення суду набрало законної сили 12 січня 2016 року.
11 квітня 2016 року на примусове виконання рішення суду виданий виконавчий лист.
Згідно з довідкою Перовського районного суду м. Москви, його рішення від 02 грудня 2015 року не виконувалося.
Як видно із тексту рішення Перовського районного суду м. Москви від 02 грудня 2015 року ОСОБА_1 про день та час розгляду справи неодноразово повідомлялась, проте від отримання судових повідомлень ухилялась, що було розцінено судом як зловживання правами, і справ була розглянута у відсутність відповідача.
Відповідно до довідки Перовського районного суду м. Москви у справі № 2-8241/2015 за позовом ТОВ "ІнтерЛабСервіс" до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики відповідач - громадянка України ОСОБА_1, відповідно до статті 113 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації була належним чином повідомлена про місце та час розгляду справи.
08 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_9, і змінила прізвище.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Згідно з частинами першою, другою статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, зокрема, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.
За статтею 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаної у м. Мінську 22 січня 1993 року, згоду на обов`язковість якої надано Верховною Радою України Законом України "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" від 10 листопада 1994 року (далі - Мінська Конвенція) у визнанні передбачених статтею 52 цієї Конвенції рішень і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено у випадках, якщо відповідач не приймав участі в процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не було вчасно і належно вручений виклик до суду.
Належність повідомлення учасника процесу визначається за правилами процесуального закону країни, в якій розглядається спір по сутті.
За змістом статті 54 Мінської Конвенції клопотання про визнання і дозвіл на примусове виконання рішень, передбачених у статті 51 Конвенції, розглядаються судами Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене примусове виконання. Порядок примусового виконання визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої повинно бути таке виконання.