ПОСТАНОВА
Іменем України
02 грудня 2019 року
Київ
справа №348/2566/13-а
касаційне провадження №К/9901/7590/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Желєзного І.В., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 (головуючий суддя: Онишкевич Т.В., судді: Дякович В.П., Іщук Л.П.) у справі №348/2566/13-а за позовом ОСОБА_2 до Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, третя особа: ОСОБА_1 про скасування рішень ради та зобов`язання вчинити дії та за позовом ОСОБА_1 до Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради,
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2013 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або позивачка -1 ) звернулася до суду з позовом до Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (відповідач), третя особа: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила скасувати:
рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 03.01.1995 №29 "Про передачу земель у приватну власність" в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,7777 га;
рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 05.10.2012 за №5-19/2012 "Про надання дозволу на розробку технічного звіту на земельну ділянку";
рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 18.06.2013 №16-22/2013 "Про надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі";
зобов`язати Пасічнянську сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку технічного звіту на земельні ділянки по АДРЕСА_1 і прийняти рішення відповідно до вимог чинного земельного законодавства.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказала, що їй на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1. За зазначеним господарством, за інформацією з погосподарських книг Пасічнянської сільської ради, обліковується земельна ділянка площею 0,37 га, з якої за цільовим призначенням: 0,15 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських будівель та 0,22 га для ведення особистого селянського господарства. Позивачка-1 звернулася до сільської ради з клопотанням про надання їй дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж цих земельних ділянок в натурі (на місцевості), втім відповідачем надано дозвіл на відновлення меж земельних ділянок в натурі в розмірі меншому, аніж заявляла ОСОБА_2 . Підставою для такого рішення слугувало те, що частина заявленої позивачем до виділення земельної ділянки передана у приватну власність ОСОБА_1 згідно рішення Пасічнянською сільською радою ІІ демократичного скликання від 03.01.1995 №29. Вважаючи, що відповідачем порушено її право на землю, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30.08.2013 у справі №348/2566/13-а відкрито провадження.
В грудні 2013 року ОСОБА_1 (далі - позивач-2) звернувся до суду з позовом до Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (відповідач), третя особа: ОСОБА_2, в якому просив:
визнати недійсним і скасувати рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 18.06.2013 №16-22/2013, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості): ділянка НОМЕР_1 площею 0,0400 га в АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за рахунок земель житлової громадської забудови в межах населеного пункту; ділянка НОМЕР_2 площею 0,0500 га в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що йому рішенням Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 03.01.1995 №29 передано у приватну власність три земельні ділянки загальною площею 0,7777 га, одна з яких знаходиться в АДРЕСА_1 . Позивач-2 зазначає, що набув право власності на цю земельну ділянку в установленому законодавством порядку, проте державний акт на право власності на земельну ділянку не оформляв. Вважає, що відповідачем протиправно надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку технічної документації щодо встановлення меж на частину земельної ділянки, яка знаходиться на праві приватної власності у позивача-2.
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09.12.2013 у справі №348/3666/13-а відкрито провадження.
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.12.2013 справи №348/2566/13-а та №348/3666/13-а об`єднано в одне провадження з присвоєнням справі єдиного унікального номеру 348/2566/13-а.
Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 0810.2015 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, а позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
визнано недійсним і скасовано рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 05.10.2012 за № 5-19/2012 "Про надання дозволу на розробку технічного звіту на земельну ділянку" на ім`я ОСОБА_1 ;
визнано недійсним і скасовано рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 18.06.2013 №16-22/2013 "Про надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі" на ім`я ОСОБА_2 ;
зобов`язано Пасічнянську сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про надання їй дозволу на розробку технічного звіту на земельні ділянки по АДРЕСА_1 і прийняти рішення відповідно до вимог чинного земельного законодавства.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку технічного звіту на земельну ділянку та ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі стосовно спірної земельної ділянки не враховано всі наявні обставини справи, зокрема: хто і коли користувався даною земельною ділянкою; хто і коли звертався із заявою про надання земельної ділянки. Також суд першої інстанції зважив на порушення відповідачем порядку розгляду порушених у зверненнях питань.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 03.01.1995 №29 про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,7777 га, суд першої інстанції виходив з того, що на момент його прийняття права та інтереси ОСОБА_2 не порушувались, оскільки право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 остання набула лише у 2012 році.
Зазначене судове рішення оскаржено в апеляційному порядку в частині відмови у задоволенні позову.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 скасовано постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08.10.2015 щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 03.01.1995 № 29 в частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 та в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позову.
У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до оглянутих судом погосподарських книг за 1980-2005 роки станом на 1980 рік в будинковолодінні по АДРЕСА_1 були зареєстровані і проживали ОСОБА_4 - голова двору; ОСОБА_2 (позивачка - 1) - сестра; ОСОБА_5 - племінник (вибув 22.02.1979 року в Амурську область). Будинковолодіння складалося із жилого будинку 1930 року побудови площею 50м 2 та земельної ділянки площею 0,47 га (особистий рахунок № 226). Згідно із рішенням виконкому Пасічнянської сільської ради № 11 від 27.11.1985 ОСОБА_2 було відкрито новий погосподарський номер (згідно погосподарської книги №1583) та виділено 0,37 га землі з фонду сільської ради, із них 0,22 га у тимчасове користування. Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 належним чином було передано у користування земельну ділянку площею 0,37 га у зв`язку із відкриттям окремого погосподарського номера, тобто для обслуговування тієї частини будинковолодіння по АДРЕСА_1, яка перебувала у її користуванні. Також суд апеляційної інстанцій встановив, що ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, передану йому у власність на підставі оскаржуваного рішення, не оформляв.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог судом апеляційної інстанцій не переглядалось.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована тим, що оспорюване рішення про передачу на користь ОСОБА_1 земельної ділянки є законним. Скаржник наполягає, що на момент прийняття спірного рішення права та охоронювані закони ОСОБА_2 не порушені, що виключає підстави для задоволення позову в цій частині.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.03.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18.11.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу суду касаційної інстанції від ОСОБА_2 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких остання з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить суд залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області правом на подачу відзиву не скористалася.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що 03.01.1995 Пасічнянською сільською радою ІІ демократичного скликання прийнято рішення №29, яким ОСОБА_1 передано в приватну власність земельні ділянки для обслуговування будівель і ведення підсобного господарства площею 0,77 га.
У межах розгляду цієї справи судами також встановлено, що на одній із переданих вказаним рішенням земельних ділянок площею 0,5168 га знаходиться житловий будинок, на який ОСОБА_2 набула право власності в порядку спадкування.
Рішення Пасічнянської сільської ради ІІ демократичного скликання від 03.01.1995 №29 є предметом спору у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.