Постанова
Іменем України
21 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 489/7103/15-ц
провадження № 61-33809св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року у складі судді Кокорєва В. В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Коломієць В.В., Данилової О.О., Шаманської Н.О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна"), Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), про стягнення боргу за договором позики.
Позов обґрунтований тим, що 09 червня 2010 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав 9 000,00 дол. США строком до 09 червня 2015 року на умовах повернення боргу по 750,00 дол. США кожні шість місяців зі сплатою у той же строк трьох процентів річних за період фактичного користування позикою до дня її повернення. У грудні 2013 року відповідач припинив виконувати взяті на себе зобов`язання та не здійснив черговий платіж в установлений строк. Заборгованість боржника становить 2 463,60 дол. США, з яких: заборгованість за позикою - 2 250,00 дол. США, заборгованість за процентами - 213,60 доларів США. Офіційний курс гривні до долара США на 02 листопада 2015 року становить 22,99 грн за 1 дол. США.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 09 червня 2010 року у сумі 56 638,16 грн, з якої 51 727,50 грн - заборгованість за позикою, 4 910,66 грн - заборгованість за процентами.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову, зазначивши, що зобов`язання забезпечене заставою транспортного засобу марки "Mercedes-Benz", модель "Vito", номер шасі НОМЕР_1, об`єм двигуна 2300, сірого кольору, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2 на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3, виданого 19 червня 2007 року РЕГ 1-го МРВ ДАІ м. Миколаїв ВДАІ УМВС в Миколаївській області.
Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 09 червня 2010 року передати йому у власність транспортний засіб марки "Mercedes-Benz", модель "Vito", номер шасі НОМЕР_1, об`єм двигуна 2300, сірого кольору, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 06 липня 2017 року, у позові відмовлено.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не дотримався порядку, визначеного статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Крім того, позивач просив звернути стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності, однак ні договір, ні Закон України "Про заставу" (далі - Закон № 2654 ХІІ) не містять такого способу звернення стягнення на предмет застави. Також судом зазначено, що застава виникла пізніше, ніж зареєстровані обтяження заставного майна, а обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 06 липня 2017 року, просив скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
25 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
У червні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК Україниу редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з розпорядженням від 26 вересня 2019 року № 1685/0/226-19 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували всі обставини справи, які мають значення для справи, зробили висновки, які не відповідають обставинам і матеріалам справи, рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Суди не взяли до уваги частину третю статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідно до якої, якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов`язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.
У судових рішеннях не зазначено, відповідно до яких норм матеріального та процесуального права суд відмовив у позові у разі неповідомлення інших кредиторів, а також на підставі яких доказів суд дійшов висновку про факт реєстрації обтяження спірного автомобіля, як речі, на користь інших кредиторів.
У справі відсутні допустимі докази, що підтверджують реєстрацію забезпечувальних прав інших осіб на обтяження спірного майна, а тому позивач відповідно до статті 25 Закону не зобов`язаний повідомляти нікого про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Безпідставними є висновки суду, що з витягу, здійсненого за параметрами пошуку лише за особою відповідача, застава на користь позивача виникла пізніше, ніж зареєстровані обтяження заставного майна на користь третіх осіб.
Відповідно до іншого витягу, наявного у матеріалах справи, здійсненого за параметрами пошуку за предметом застави, інших обтяжувачів спірного майна, крім позивача, у реєстрі не зареєстровано, що є доказом помилкового обгрунтування судових рішень.
Жоден з кредиторів не звертався до державного виконавця із заявою про накладення арешту на спірний автомобіль та реєстрацію відповідного обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, бездіяльність державного виконавця у цій частині не оскаржував.
Апеляційний суд допустив помилку у визначенні предмету позову, яким є передання предмета застави у власність, а не визнання права власності.
Посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду України у справах № 6-10цс13 від 06 березня 2013 року та № 6-7цс13 від 03 квітня 2013 року є помилковими, оскільки вони не стосуються предмету спору.
Позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 09 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у письмовій формі укладено договір позики, згідно з яким позивач надав у борг відповідачу 9 000,00 дол. США строком до 09 червня 2015 року, з поверненням боргу по 750,00 дол. США кожні шість місяців зі сплатою у той же строк трьох процентів річних за період фактичного користування позикою до дня її повернення. Відповідно до пункту 2 договору з метою забезпечення виконання зобов`язання за цим договором ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв у заставу транспортний засіб марки "Merсedes Benz", модель "Vito", 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно з пунктом 3 договору позики у разі несплати чергового платежу до 10 числа відповідного місяця відповідач зобов`язується передати предмет застави у фактичне користування позивача з метою задоволення вимог за цим договором, а позивач має право звернути стягнення на предмет застави в установленому законом порядку.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автомобіль "Merсedes Benz", модель "Vito" належить на праві власності відповідачу.
Між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору та застави, та відповідач визнав факт невиконання ним обов`язків з повернення позивачу суми позики і процентів відповідно до умов укладеного між ними договору позики від 09 червня 2010 року.
Відповідно до листа Регіонального сервісного центру в Миколаївській області Міністерства внутрішніх справ України від 13 січня 2016 року на вказаний транспортний засіб накладені арешти за постановами: від 19 квітня 2012 року № 9201/1 Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 09 квітня 2014 року № 15015 Ленінського відділу державної виконавчої служби ММУЮ; від 31 грудня 2014 року № 61192 Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.
Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, обтяження належного ОСОБА_2 автомобіля "Mersedes Benz "Vito", за яким обтяжувачем є ОСОБА_1, зареєстровано тільки 16 жовтня 2015 року. До цього в Реєстрі вже були зареєстровані публічні обтяження, об`єктом яких було все рухоме майно боржника ОСОБА_2 : 19 квітня 2012 року - на підставі постанови державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 19 квітня 2012 року, та 11 листопада 2014 року - на підставі постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 09 квітня 2014 року.
Постанова державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 19 квітня 2012 року про накладенння арешту на все майно боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження винесена державним виконавцем при проведенні виконавчих дій з примусового виконання виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва виконавчого листа від 15 лютого 2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторінг Україна" кредитної заборгованості в сумі 1 244 566,41 грн.
Постанова державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 09 квітня 2014 року про накладенння арешту на все майно боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження винесена державним виконавцем при проведенні виконавчих дій з примусового виконання виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва виконавчого листа від 25 вересня 2013 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" кредитної заборгованості в сумі 202 248,32 грн.
Спірний автомобіль з 20 жовтня 2015 року у володінні боржника ОСОБА_2 не перебуває, оскільки на підставі акта опису та арешту від 20 жовтня 2015 року, складеного державним виконавцем при проведенні виконачих дій щодо стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_2 кредитної заборгованості на користь ПАТ "Дельта Банк", цей транспортний засіб передано на відповідальне зберігання іншій особі, що ОСОБА_1 та представником ПАТ "Дельта Банк" у суді апеляційної інстанції не заперечувалося.