Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 221/1839/15-ц
провадження № 61-214св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль",
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач -ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Мироненко І. П., Попової С. А., а також касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Баркова В. М., Биліни Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що вона з 2003 року проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 24 листопада 2006 року по 04 вересня 2013 року в зареєстрованому шлюбі. За час спільного життя з відповідачем набули нерухоме та рухоме майно, яке не можуть добровільно поділити, тому просила визнати спільною сумісною власністю: квартиру АДРЕСА_1 ; прибудову до квартири; гараж загальною вартістю 200 000 грн; майно, яке знаходиться в цій квартирі, а саме: проведене і приєднане газове опалення вартістю 15 000 грн; вісім пластикових вікон вартістю 10 000 грн; нову покрівлю на будинку вартістю 10 000 грн; обшивку сайдингом вартістю 10 000 грн; кований паркан і ворота на подвір`ї вартістю 10 000 грн; дворову плитку вартістю 15 000 грн; обшивку стін і стелі квартири гіпсокартоном вартістю 15 000 грн; кахель у ванній та кухні вартістю 8 000 грн; камін вартістю 5 000 грн; душову кабіну вартістю 5 000 грн; унітаз вартістю 5 000 грн; ролети на гараж вартістю 10 000 грн; четверо кімнатних дверей в квартирі вартістю 6 000 грн; вхідні пластикові двері вартістю 5 000 грн; теплу підлогу і ламінат в квартирі вартістю 5 000 грн; комп`ютер вартістю 10 000 грн; легковий автомобіль RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 170 000 грн.
Ураховуючи викладене, просила поділити в натурі між ними все майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, збільшивши її частку до 67 % у зв`язку з тим, що з нею проживає четверо дітей, троє з яких малолітні, а саме: виділити відповідачу легковий автомобіль марки RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, гараж, ролети, комп`ютер, а їй квартиру АДРЕСА_1 із всім обладнанням та інвентарем в ній, прибудову до квартири, з виділом відповідної земельної ділянки для їхнього обслуговування і користування. В разі присудження їй грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно просила зобов`язати відповідача ОСОБА_3 попередньо внести всю відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що в період шлюбу ними було придбано майно, а саме: бойлер вартістю 3 000 грн; стінку - 6 000 грн; м`які меблі - 4 500 грн; телевізор - 2 500 грн; холодильник - 5 000грн; проведений ремонт у квартирі АДРЕСА_2 вартістю 20 500 грн.
Ураховуючи викладене та уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на Ѕ частину майна, виділивши йому бойлер та холодильник на загальну суму 7 000 грн, інше майно залишити ОСОБА_1 та стягнути з неї 12 500 грн як компенсацію за його частку, а також Ѕ частину сплаченого ним боргового зобов`язання за кредитним договором від 27 березня 2008 року в період з 01 червня 2011 року по 31 грудня 2016 року в сумі 39 999,29 грн. Крім того, просив визнати особистою приватною власністю автомобіль марки RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, оскільки придбаний після припинення фактичних шлюбних відносин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 26 липня 2017 року у складі головуючого-судді Мохова Є. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю сторін майно, а саме: меблі "Стінка", набір м`яких меблів, телевізор, холодильник. Визнано право власності по Ѕ частині майна, а саме: меблі "Стінка" вартістю 6 000 грн, набір м`яких меблів вартістю 4 500 грн, телевізор вартістю 2 500 грн, холодильник вартістю 5 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 вартість Ѕ частини майна: меблів "Стінка", набору м`яких меблів, телевізора, холодильника у сумі 9 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 Ѕ частину сплаченого ОСОБА_3 боргового зобов`язання за кредитним договором від 27 березня 2008 року в період з 01 червня 2011 року по 31 грудня 2016 року у сумі 39 999,29 грн. Виключено з переліку спільної сумісної власності автомобіль марки RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на зазначений автомобіль. В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із відсутності передбачених законом підстав для збільшення частки позивача в спільному майні, а також недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів щодо придбання сторонами під час шлюбу будь-якого майна та його наявності в квартирі. Що стосується поділу нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1, прибудови до неї та гаража, то місцевий суд виходив із того, що зазначене майно не може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя, оскільки квартира отримана ОСОБА_3 у спадщину, а прибудова до неї та гараж побудовані після припинення сімейно-шлюбних відносин між сторонами та не узаконені.
Задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що стінка, м`які меблі, холодильник та телевізор є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу між сторонами в рівних частках. Однак оскільки вказане майно знаходиться у ОСОБА_1, тому з неї необхідно стягнути на користь ОСОБА_3 половину його вартості. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині поділу бойлера та коштів, витрачених на ремонт квартири АДРЕСА_2, місцевий суд виходив із недоведеності позовних вимог. Крім того, оскільки кредит був отриманий ОСОБА_3 в період шлюбу та витрачений на сімейні потреби, однак виплачений ним після припинення сімейно-шлюбних відносин, а саме з 01 червня 2011 року по 31 грудня 2016 року, тому половина сплачених ним коштів підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 . Також суд першої інстанції дійшов висновку, що автомобіль марки RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 придбаний ОСОБА_3 після припинення сімейно-шлюбних відносин, що встановлено рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 04 вересня 2013 року, а тому є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу між сторонами.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 26 липня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ майна, встановленого в квартирі АДРЕСА_1, а також ролет, встановлених на гаражі, та комп`ютера, а також в частині задоволення зустрічного позову про виключення автомобіля з переліку спільної сумісної власності та визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на автомобіль, скасовано, а рішення суду в іншій частині змінено. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на встановлені в квартирі АДРЕСА_1 майно, а саме: газове опалення вартістю 15 000 грн; вісім пластикових вікон вартістю 10 000 грн; нову покрівлю вартістю 10 000 грн; сайдинг вартістю 10 000 грн; кований паркан і ворота на подвір`ї вартістю 10 000 грн; дворову плитку вартістю 15 000 грн; гіпсокартон вартістю 15 000 грн; кахель у ванній та кухні вартістю 8 000 грн; камін вартістю 5 000 грн; душову кабіну вартістю 5 000 грн; унітаз вартістю 5 000 грн; четверо кімнатних дверей вартістю 6 000 грн; вхідні пластикові двері вартістю 5 000 грн та теплу підлогу і ламінат вартістю 5 000 грн на загальну суму 124 000 грн. Визнано за ОСОБА_3 право власності на ролети, встановлені на гараж, вартістю 10 000 грн і комп`ютер вартістю 10 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини ремонту в квартирі АДРЕСА_1 в сумі 62 000 грн.; вартість Ѕ частини ролет та комп`ютера в сумі 10 000 грн. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право спільної власності на автомобіль марки RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, по 1/2 частці за кожним.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на побутове майно: бойлер вартістю 3 000 грн, стінку вартістю 6 000 грн, холодильник вартістю 5 000 грн, м`які меблі вартістю 4 500 грн та телевізор вартістю 2 500 грн на загальну суму 21 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частини побутового майна в сумі 10 500 грн.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 в частині виключення автомобіля марки RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, з переліку спільної сумісної власності та визнання за ним права особистої приватної власності на цей автомобіль - відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_1 про поділ майна, що встановлене в квартирі АДРЕСА_1, встановлених на гаражі, та комп`ютера, а також в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 про поділ побутового майна, апеляційний суд виходив із того, що оскільки сторони визнали вартість переліченого в позовах майна, фактично визнали його існування на момент поділу та придбання в період спільного сімейного проживання, тому позови в цих частинах підлягають задоволенню, а зазначене майно поділу. При цьому апеляційним судом враховано, що оскільки майно, яке просила поділити позивач ОСОБА_1 знаходиться в квартирі ОСОБА_3, тому право власності на це майно, необхідно визнати за ним та стягнути з нього на користь ОСОБА_1 половину вартості цього майна, а саме 72 000 грн. З тих самих підстав підлягає задоволенню і зустрічний позов ОСОБА_3, оскільки встановивши, що вказане майно знаходиться у позивача ОСОБА_1, то за нею необхідно визнати право власності на це майно та стягнути з неї на користь ОСОБА_3 половину вартості цього майна в сумі 10 500 грн. Також, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 про виключення автомобіля зі спільного майна подружжя та визнання за ним права особистої приватної власності на зазначений автомобіль, апеляційний суд виходив із того, що висновок місцевого суду про те, що автомобіль марки RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знакНОМЕР_1 придбаний ОСОБА_3 після припинення сімейно-шлюбних відносин, що встановлено рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 04 вересня 2013 року, а тому є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу, є помилковим, оскільки вказане рішення ухвалювалося в заочному порядку, ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася та пояснень щодо часу припинення шлюбних відносин не надавала, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що шлюбні відносини між сторонами припинені після розірвання шлюбу, а тому автомобіль є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 звернулися до апеляційного суду з заявами про ухвалення додаткового рішення та просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 10 975,37 грн, з яких: 10 104,60 грн - добових, 845,35 грн - компенсація за відрив від звичайних занять, а на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 8 530,19 грн, з яких: 934 грн - судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги, 6 895,80 грн - добові, 478,06 грн - компенсація за відрив від звичайних занять.
Додатковою постановою Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року заяви ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на сплату судового збору 241,43 грн та 300,13 грн компенсації за відрив від звичайних занять. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 570,98 грн в рахунок компенсації за відрив від звичайних занять. В іншій частині заяв ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 відмовлено.
При ухваленні додаткової постанови, апеляційний суд виходив із того, що при вирішенні спору не було вирішено питання про розподіл судових витрат, тому вони відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України підлягають розподілу пропорційно задоволених позовних вимог. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, на підставі частини другої статті 85 ЦПК України, компенсації за відрив від звичайних занять (час перебування у суді, враховуючи час на дорогу від місця проживання до місцевого чи апеляційного суду та на зворотній шлях) - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати та пропорційно задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_3 просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, не враховуючи статей 213, 214 ЦПК України 2004 року, задовольнив частково позов ОСОБА_1, посилаючись лише на заяви сторін про те, що вони згодні з вартістю майна, яке вказали в позовах, хоча ці заяви не долучались до справи і не були предметом вивчення в суді першої інстанції, так як приєднані до матеріалів справи під час судових дебатів, однак суд не поновлював судовий розгляд та не долучав їх до матеріалів справи. Також заявник не погоджується з рішенням апеляційного суду про визнання автомобіля марки RENAULT MEGANE SCENIK, реєстраційний номерний знакНОМЕР_1 спільним майном подружжя та його поділ, оскільки висновки апеляційного суду є суперечливими, так як суд апеляційної інстанції погодився з тим, що половина боргових зобов`язань за кредитним договором від 27 березня 2008 року, сплачених ОСОБА_3 після припинення сімейно-шлюбних відносин в період з 01 червня 2011 року по 31 грудня 2016 року, підлягають стягненню з ОСОБА_1, в той час як апеляційний суд вважав, що автомобіль, придбаний ОСОБА_3 у вересні 2011 року, є спільним майном подружжя.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, у травні 2018 року подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила його скасувати та справу передати новий апеляційний розгляд (в частині її касаційного сокарження).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд вирішив справу не на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, неповно з`ясував обставини, а висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в частині поділу боргових зобов`язань, суперечать висновкам щодо відмови в задоволенні позову про визнання квартири, прибудови до квартири та гаража спільною сумісною власністю та його поділ та його поділ.
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні його заяви про стягнення з ОСОБА_3 компенсації судових витрат, та ухвалити в цій частині нове рішення, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію судових витрат у розмірі 10 949,95 грн, в тому числі 10 104,60 грн - компенсація добових, а 845,35 грн - компенсація за відрив від звичайних занять.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно обчислив компенсацію судових витрат за участь у розгляді справи в тридцяти її судових засіданнях, не врахував весь час відриву від звичайних занять, а добові взагалі відмовився стягувати. Крім того, апеляційний суд розглянув заяву у відсутності сторін, належним чином неповідомлених про дату, час і місце судового засідання.
Додаткова постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині судових витрат, які стягнуті на користь ОСОБА_2, тому в іншій частині Верховним Судом не переглядається.
Ухвалами Верховного Суду від 26 лютого 2018 року, від 20 липня 2018 року та від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за вказаними вище касаційними скаргами.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просить касаційну скаргу (в частині касаційного оскарження ОСОБА_3 ) залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
У вересні 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якій просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу № 221/1839/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - ПАТ "Райффайзен банк Аваль", про поділ майна подружжя, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.