Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 474/556/17-ц
провадження № 61-48558св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро", реєстраційна служба Первомайської міської ради Миколаївської області,
третя особа - Врадіївська районна державна адміністрація Миколаївської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2017 року у складі судді Сокола Ф. Г. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Шаманської Н. О., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" (далі - ПП "ВКП "Каро"), реєстраційної служби Первомайської міської ради Миколаївської області, третя особа - Врадіївська районна державна адміністрація Миколаївської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником земельних ділянок площею 3,66 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0250, та площею 1,06 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0280, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2003 року серії МК № 07539. Звернувшись із заявою про замовлення витягу з Державного земельного кадастру на земельні ділянки, йому стало відомо, що при видачі вказаного державного акта допущено технічні помилки, а саме: неправильно зазначені кадастрові номери земельних ділянок та їхня площа. Для виправлення цієї помилки, 28 квітня 2017 року під час визначення меж земельної ділянки, він дізнався про наявність договору оренди земельної ділянки, укладеного 30 жовтня 2015 року між ним та ПП "ВКП "Каро", який зареєстрований у реєстраційній службі Первомайської міської ради Миколаївської області 13 квітня 2017 року. За умовами цього договору він начебто передав в оренду відповідачу належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3,55 га з кадастровим номером 4822381300:01:000:0249, тобто іншу земельну ділянку, ніж зазначена у державному акті від 22 жовтня 2003 року. Зазначав, що договір оренди земельної ділянки площею 3,55 га він не укладав та не підписував. Крім того, договір оренди не відповідає формі типового договору оренди землі.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійсним договір оренди землі від 30 жовтня 2015 рокуз підстав, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України та скасувати його державну реєстрацію.
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 30 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ПП "ВКП "Каро", щодо земельної ділянки площею 3,55 га. В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 на підставі державного акта від 22 жовтня 2003 року, який, в свою чергу, є підтвердженням факту визнання державою належності права приватної власності на землю, будучи власником земельної ділянки площею 3,66 га з кадастровим номером 4822381300:01:000:0250 та земельної ділянки площею 1,06 га з кадастровим номером 4822381300:01:000:0280, не мав юридично визначеного права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою площею 3,55 га з кадастровим номер 4822381300:01:000:0249, а отже, і передачі цієї земельної ділянки в оренду іншій особі.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 26 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із наявності правових підстав для визнання договору оренди землі недійсним, оскільки сторонами під час укладення оспорюваного договору оренди не дотримана та не погоджена така істотна умова як об`єкт оренди.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного від 03 жовтня 2018 року постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 26 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що установивши, що державний акт, виданий на ім`я ОСОБА_1, містить помилки щодо зазначення площ земельних ділянок, а також у ньому помилково відображено план меж земельних ділянок, що належать не ОСОБА_1, а іншій особі - ОСОБА_2, суди не врахували, що ОСОБА_2 не зверталась до суду з позовом про визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним. Предметом договору оренди землі є земельна ділянка з кадастровим номером 4822381300:01:000:0249, площею 3,55 га, що розташована в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2003 року. У державному акті на право власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2003 року, виданому на ім`я ОСОБА_3, допущено помилку щодо площі земельної ділянки та плану меж земельних ділянок. При цьому зазначений державний акт не скасований та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, тобто є чинним. Крім того, як свідчать матеріали справи, орендодавець ОСОБА_1 отримував орендну плату за оспорюваним договором оренди землі, отже, сторона орендодавця не заперечувала факт укладення договору оренди і реалізувала право на отримання орендної плати відповідно до умов договору. Вказуючи на те, що державна реєстрація договору оренди від 30 жовтня 2015 року відбулась 13 квітня 2017 року, а тому позивач отримував від ПП "ВКП "Каро" плату як у грошовій формі так і в натуральній формі за фактичне використання земельної ділянки до укладення договору оренди землі, оскільки договір оренди є укладеним із моменту його державної реєстрації, суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 3-502гс15 про те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами. Крім того, як установлено судом, ОСОБА_1 особисто підписав оспорюваний договір оренди землі, тобто його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі, та в подальшому позивач виконував його умови, отримував орендну плату, тобто визнав умови договору.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірну ділянку здійснена відповідачем на підставі копії державного акта на земельну ділянку з кадастровим номером 4822381300:01:000:0280, яка не відповідає змісту оригіналу державного акта та має ознаки виправлень, а предметом договору оренди від 30 жовтня 2015 року стала земельна ділянка, ідентифікаційні ознаки якої (розмір, конфігурація та кадастровий номер) мають суттєві відмінності від змісту правовстановлюючого документа - державного акта серії МК № 075390 від 22 жовтня 2003 року. Крім того, оспорюваний договір оренди та додані до нього акти в графі "орендодавець" містять підпис - "ОСОБА_2". Позивач оспорював підписання ним цих документів та неодноразово заявляв клопотання про витребування оригіналу договору оренди у відповідача та призначення почеркознавчої експертизи, яку можливо провести лише за наявності оригіналу досліджуваного документа. Проте, не заперечуючи факт наявності у нього оригіналів договору оренди та актів від 30 жовтня 2015 року, ПП ВКП "Каро" не виконав неодноразову вимогу суду надати оригінали, що стало б підставою для застосування судом першої інстанції правил статті 109 ЦПК України щодо наслідків ухилення від участі в експертизі. У судовому засіданні апеляційного суду за клопотанням представника позивача представнику ПП ВКП "Каро" запропоновано надати оригінали оспорюваних документів. За заявою представника ПП ВКП "Каро" оголошувалась перерва у судовому засіданні для надання суду цих документів, але в судовому засіданні апеляційного суду 22 листопада 2018 року представник ПП ВКП "Каро" заявив про відмову надати суду оригінали договору оренди та актів від 30 жовтня 2015 року з посиланням на зміст постанови касаційного суду. Така процесуальна позиція відповідача свідчить про ухилення від встановлення всіх дійсних обставин справи та перевірки доводів сторін.Висновки, що містить постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року (справа № 3-502гс15), таких висновків не спростовують, оскільки вимоги про визнання правочину неукладеним позивачем не заявлялись та судом не розглядались.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У грудні 2018 року ПП "ВКП "Каро" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2017 рокута постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що ОСОБА_1 не надав прав ОСОБА_4 підписувати від його імені будь-які позовні заяви, відзиви, заперечення та будь-які процесуальні документи передбачені ЦПК України, крім того, не надавав прав, зокрема, для підтримання позовних вимог. ОСОБА_1, ігноруючи вимоги про особисту явку до суду першої, у судове засідання жодного разу не з`явився. Судом апеляційної інстанції проігноровано встановлені вищою інстанцією обставини, і не встановили наявність у позивача порушеного права, чи дійсно порушуються права позивача укладеним договором оренди та не з`ясували, в чому саме полягає порушення законних прав позивача. ОСОБА_1 та ПП "ВКП "Каро" уклали договір оренди земельної ділянки 4822381300:01:000:0249, площею 3,55 га. До цього договору особисто позивачем надано копії паспорту та РНОКПП, державного акта серії МК № 075390, виданого 22 жовтня 2003 року, кадастровий план земельної ділянки. Із 2010 року до цього часу позивач щороку отримував орендну плату за фактичне користування земельної ділянкою, що не заперечується сторонами.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що копія державного акта серії МК № 075390, яка долучена до договору оренди та на підставі якої проведена державна реєстрація права власності та права оренди, не відповідає дослідженим у судовому засіданні оригіналу державного акта серії МК № 075390 та копії його архівного примірника, зокрема щодо зазначення площ земельних ділянок та їх кадастрових номерів, а також містить наявні виправлення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії МК № 075390 від 22 жовтня 2003 року, виданого на підставі розпорядження Врадіївської районної державної адміністрації від 19 березня 2003 року № 136-р, ОСОБА_1 належить земельна ділянка загальною площею 4,50 га, яка розташована в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.