ПОСТАНОВА
Іменем України
29 листопада 2019 року
Київ
справа №826/7912/18
адміністративне провадження №К/9901/5481/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Калашнікової О.В.,
суддів - Білак М.В., Губської О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/7912/18
за позовом ОСОБА_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Службовця відділу прикордонної служби "Бориспіль (термінал D)" - Литвиненко Світлани Петрівни, Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини 1492 про визнання рішення протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання утриматись від дій, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року (прийняте у складі судді - Пащенка К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Бєлової Л.В., суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.)
І. Суть спору
1. У травні 2018 року ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення старшої загону прикордонного наряду 3-го відділу прикордонної служби "Бориспіль (термінал Б)" Державної прикордонної служби України - Литвиненко Світлани Петрівни від 05 квітня 2018 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, винесене щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 ;
1.2. визнати протиправними дії службових осіб Державної прикордонної служби України щодо перешкоджання громадянину Грузії ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України та зобов`язати їх утриматися від таких перешкод.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
2. 05 квітня 2018 року громадянину Грузії ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону України, про що старшим загону прикордонного наряду 3-го відділу прикордонної служби "Бориспіль (термінал D)" ОСОБА_5 було прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства.
2.1. Вважаючи таке рішення незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
3.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не було надано достатніх доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Натомість, відповідачами було доведено відсутність неправомірності прийнятого рішення та підстав для його скасування.
IV. Касаційне оскарження
4. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що норми Закону України "Про прикордонний контроль" не передбачають можливості заборони іноземцю залишити територію України в силу дії будь-якого іншого нормативно-правового акта та передбачають індивідуалізацію такого істотного обмеження права особи шляхом прийняття індивідуального рішення уповноваженого державного органу.
4.2. Таким рішенням "уповноваженого державного органу України" могла би бути лише ухвала слідчого судді про обрання позивачу міри запобіжного заходу, яка передбачає обмеження у його пересуванні. Однак, така ухвала слідчими суддями відносно позивача не виносилася.
4.2. Позивач зазначає, що доручення Генеральної прокуратури України на адресу Державної прикордонної служби України не може вважатися рішенням уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України, оскільки норми Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2010 року №1697-VII не надають прокурору право самостійно прийняти рішення про будь-яке обмеження пересування особи (в т. ч. іноземця) через державний кордон.
4.3. Також, в касаційній скарзі ОСОБА_1 ) зазначає, що доручення Генеральної прокуратури України не можна вважати рішенням суб`єкта владних повноважень. Таке доручення було службовим документом, яке саме по собі не створювало порушення прав ОСОБА_1, оскільки не є остаточним документом (є службовим документом) та Державна прикордонна служба України мала право не прийняти його до виконання. Тобто, порушення прав позивача виникло саме внаслідок прийняття Державною прикордонною службою України до виконання вказаного доручення за наявності вагомих підстав для його відхилення.
5. У відзивах на касаційну скаргу Адміністрація Державної прикордонної служби України та Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" військової частини 1492 посилаються на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, на підставі повно та всебічно з`ясованих обставинах справи, а тому не підлягають скасуванню.
5.1. Зокрема, Адміністрація Державної прикордонної служби України зазначає, що саме Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України перевіряє доручення уповноважених органів на їх відповідність положенням Порядку №280 та відповідно приймає або не приймає їх до виконання за наявності відповідних правових підстав. Дії посадових осіб Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо правомірності прийняття ним до виконання доручення Генеральної прокуратури України не були предметом оскарження у даній справі, а сам Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України не є відповідачем у справі.
5.2. Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" військової частини 1492 у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що персонал ОКПП "Київ" є тільки користувачем інформації, наявній в системі "Гарт-1". Підтвердження наявності факту заборони виїзду з України, відносно особи яка перетинає державний кордон України є повідомленням про збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення правоохоронного органу. Надання іншої інформації посадовим особам ОКПП "Київ" не передбачено. Персонал ОКПП "Київ" не приймає до виконання доручення правоохоронних органів та не здійснює їх перевірку, а тільки виконує їх в пунктах пропуску через державний кордон України у відповідності до обов`язків покладених пунктом 8 статті 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України".
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
6. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
7. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Частина перша статті 33 Конституції України визначає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
9. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження.
10. Законом України № 1710-VI від 05 листопада 2009 року "Про прикордонний контроль" визначаються правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України. Відповідно до статті 2 відповідного Закону, прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
11. Згідно з пунктом 8 статті 19 Закону України №661-IV від 03 квітня 2003 року "Про Державну прикордонну службу України" на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються, зокрема, запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень органів доходів і зборів щодо інформування органів доходів і зборів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких органами доходів і зборів було виявлено порушення митних правил.
12. Пунктом 3 частини 5 статті 2 Закону України "Про прикордонний контроль" визначено, що прикордонний контроль забезпечується шляхом: створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних.
13. У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон (частина 2 статті 7 вищевказаного Закону).
14. Згідно з статтею 10 Закону України "Про прикордонний контроль" прикордонний контроль іноземця, особи без громадянства під час виїзду з України передбачає проведення перевірки: 1) наявності у нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону виїзду з України та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.
15. Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про прикордонний контроль" уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України.
16. Згідно з частиною 1 статті 14 вищевказаного Закону іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у ч. 1, 3 ст. 8 цього Закону відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
VI. Позиція Верховного Суду
17. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
18. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).