ПОСТАНОВА
Іменем України
29 листопада 2019 року
Київ
справа №607/1402/16-а
адміністративне провадження №К/9901/13661/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 607/1402/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області
про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року (постановлену у складі головуючого судді Братасюка В.М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Дяковича В.П., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просив визнати протиправними дії Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі також - відповідач) щодо обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому пенсії відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2015 року у справі №1915/19678/12, з врахуванням довідки, виданої управлінням МНС в Тернопільській області 21 вересня 2006 року №В-40, без обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, починаючи з 01 січня 2012 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні адміністративного позову виходив з того, що пенсію позивачу призначено до нарахування та виплати виходячи з заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 році, на підставі довідки, виданої управлінням МНС в Тернопільській області від 21 вересня 2006 року №В-40, за рішенням суду від 12 травня 2015 року, тобто після набрання чинності першого абзацу пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України ʼ"Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи", а відтак на думку суду, правомірним є поширення на спірні відносини позивача та органів УПФУ щодо здійснення пенсійних виплат, положень статті 2 розділу І Загальних положень Закону України ʼ"Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи", якими встановлене обмеження максимального розміру виплачуваних пенсій.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року у справі № 607/1402/16-а - скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії за період з 01 січня 2012 року по 11 серпня 2015 року включно - залишено без розгляду. Визнано протиправними дії Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами. Зобов`язано Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2015 року у справі №1915/19678/12, з врахуванням довідки, виданої управлінням МНС в Тернопільській області 21 вересня 2006 року №В-40, без обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, починаючи з 12 серпня 2015 року.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання неправомірними дій та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2015 року у справі №1915/19678/12, з врахуванням довідки, виданої управлінням МНС в Тернопільській області 21 вересня 2006 року №В-40, без обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, починаючи з 12 серпня 2015 року, з урахуванням виплачених сум.
При цьому, посилаючись на положення статей 99, 100 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) враховуючи фактичну дату звернення позивача за захистом своїх порушених прав, виходячи із передбаченого законом строку звернення до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 в частині вимог за період з 01 січня 2012 року по 11 серпня 2015 року включно слід залишити без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції в частині залишення позову без розгляду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 14 листопада 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №607/1402/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №607/1402/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 28 листопада 2019 року.
Разом з касаційною скаргою подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та інвалідом другої групи по захворюваннях, пов`язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2015 року у справі №1915/19678/2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року та роз`яснена ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2015 року, зобов`язано відповідача проводити нарахування та виплату позивачу пенсії, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 році на підставі довідки, виданої управлінням МНС України в Тернопільській області 21 вересня 2006 року №В-40 із 01 січня 2012 року.
Дане рішення звернуто до примусового виконання.
На звернення позивача щодо перерахунку пенсії на виконання рішення суду, відповідач листом від 16 листопада 2015 року №298/В-11 повідомив його, що у листопаді 2015 року йому проведено перерахунок пенсії.
Однак, позивач вказує, що даний перерахунок пенсії відповідач здійснив обмеживши розмір пенсійної виплати десятьма прожитковими мінімумами.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні дійшов вірного висновку щодо скасування рішення суду першої інстанції та задоволення по суті його позовних вимог. Разом з тим позовні вимоги з 01 січня 2012 року до 11 серпня 2015 року залишено без розгляду із посиланням на статті 99, 100 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Зокрема, позивач зазначає, що із змісту частини першої статті 99 КАС України вбачається, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого не тільки Кодексом, а також іншими, тобто спеціальними законами.
При цьому, позивач зазначає, що відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Тобто, у цій нормі йдеться про нараховані суми пенсій та про вину органу ПФУ. Ненарахування сум пенсій може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої порушення законодавства про пенсійне забезпечення.
Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є частково прийнятті з огляду на наступне.
Як вбачається із змісту касаційної скарги, позивач погоджується із постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, однак вважає зазначене рішення незаконним та необґрунтованими в частині залишення позовних вимог без розгляду. Враховуючи зазначене та виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року буде переглядатись судом лише в частині залишення позовної без розгляд у період з 01 січня 2012 року до 11 серпня 2015 року.
Стосовно залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії в частині вимог за період з 01 січня 2012 року до 11 серпня 2015 року, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк, визначений частиною першої статті 99 КАС України для звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування у цій справі строку звернення до суду, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).