ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 910/21466/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець
за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019
у складі колегії суддів: С. І. Буравльов- головуючий, Г. А. Кравчук, С. А. Пашкіна
та на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2019
суддя: Т. М. Ващенко
за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"
до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем "
про визнання договору укладеним
за участю представників учасників:
позивача: Богдан С.В.
відповідача: Карачун Н.М.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (далі - АТ "Чернігівгаз", позивач) звернулося з позовом до акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", відповідач) про визнання укладеним договору на експлуатацію складових газорозподільної системи з додатками № 1, № 2 до договору на умовах (у редакції), визначених позивачем.
Позов мотивовано тим, що сторони зобов`язані відповідно до частини 2 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС) врегулювати договірні відносини щодо використання газорозподільних мереж, що належать відповідачеві. Єдиним можливим способом подальшого використання газопроводу, що належить відповідачеві, є укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи за формою, передбаченою додатком № 3 Кодексу ГРС. Однак, між сторонами не було досягнуто згоди щодо укладення такого договору.
2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2019 у справі № 910/21466/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019, у задоволенні позову публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що договір на експлуатацію складових газорозподільної системи, визнання укладеним якого є предметом спору у даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов`язковим для укладання в силу прямої норми закону, сторони не узгоджували жодних попередніх домовленостей щодо укладення вказаного договору, істотні умови договору залишилася непогодженими сторонами, тому відсутні правові підстави для задоволення зазначених вище позовних вимог.
Зазначений у додатку № 3 до Кодексу ГРС договір на експлуатацію складових газорозподільної системи не визначений як типовий або примірний. Тому сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови такого договору за взаємною згодою і узгодження всіх його істотних умов.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Скарга мотивована тим, що пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем встановлено вичерпний перелік варіантів взаємовідносин між власником газової мережі та оператором газорозподільної мережі. Також, указаним актом прямо передбачено обов`язок власника газової мережі та оператора ГРМ укласти один з трьох видів договорів у затверджених даним правовим актом формах.
Також, позивач наголошує на тому, що єдиним варіантом врегулювання взаємовідносин між власником газової мережі - АТ "НАК "Нафтогаз України" та оператором ГРМ - ПАТ "Чернігівгаз" є укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи у формі, затвердженій у додатку 3 Кодексу ГРС.
Позивач також, посилається на правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №925/916/17.
4. Позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відповідач зазначає, що повноваження НКРЕКП щодо затвердження типових договорів на експлуатацію складових газорозподільної системи, на господарське відання складовими газорозподільної системи, на користування складовими газорозподільної системи в Закону України "Про ринок природного газу" не визначені.
5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" є газорозподільним підприємством на підставі ліцензії, виданої відповідно до Постанови НКРЕКП № 807 від 19.06.2017 та здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу.
АТ "НАК "Нафтогаз України" є власником підземного газопроводу с. Іванівка - с. Шаповалівка - с. Високе - с. В.Доч - с. Носелівка, підземного газопроводу с. Черешеньки вул. Шкільна, підземного газопроводу вводу с. Черешеньки вул. Шкільна, підземного газопроводу вводу с. Черешеньки вул. Набережна, підземного газопроводу с. Черешеньки вул. Набережна, ШГРП с. Шаповалівка, ШГРП с. Високе.
Позивач вважаючи, що сторони повинні відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГРС врегулювати договірні відносини щодо використання газорозподільних мереж, які належать відповідачеві, шляхом укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, форма якого визначена додатком № 3 Кодексу ГРС, листом від 01.09.2017 № СЛ-6439-0817 надіслав відповідачеві проект договору на експлуатацію складових газорозподільної системи з метою його укладення, проте відповідачем не підписано запропоновану позивачем редакцію договору.
25 вересня 2017 року листом від № 50/12-1218 відповідач направив на адресу позивача протокол розбіжностей до договору. У листі відповідач вказав, що проект договору позивача не враховує інтереси ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як власника об`єктів газорозподільної системи, на отримання плати за використання його майна, а містить лише обов`язок компанії здійснювати оплату послуг з утримання майна, в той час як витрати на утримання та ремонт майна газорозподільних мереж включаються до відповідного тарифу оператора газорозподільних систем. В протоколі розбіжностей відповідач, зокрема, висловив незгоду щодо пунктів договору, які стосуються назви договору, дати укладення, преамбули договору, предмету договору, вартості послуг та порядку розрахунків, прав та обов`язків сторін договору, відповідальності сторін, строку дії договору.
Оскільки відповідач відмовився укладати договір на експлуатацію складових газорозподільної системи у редакції, запропонованій позивачем, останній звернувся з відповідним позовом до суду.
6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків .
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частинами 2 - 8 ст. 181 ГК України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Згідно з ч.ч. 1 - 4, 7 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Положення ст. ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.