Постанова
Іменем України
28 листопада 2019 року
м. Київ
справа №624/2/18
провадження №61-6559св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Кегичівська селищна рада Харківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів Хорошевського О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кегичівської селищної ради Харківської області, в якому просив визнати неукладеним договір на право тимчасового користування земельною ділянкою від 10 червня 2006 року за №12, підписаний між ним та відповідачем, щодо надання у користування земельної ділянки площею 230 кв.м для експлуатації та обслуговування магазину по АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що 10 червня 2006 року між сторонами укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 230,0 кв.м для експлуатації та обслуговування магазину по АДРЕСА_1 . Вказаний договір залишився у відповідача.
Після звернення із запитом від 03 березня 2017 року до Кегичівської селищної ради Харківської області про надання копії договору оренди земельної ділянки його державної реєстрації, відповідачем направлено копію вказаного договору.
Позивач вважає, що вищевказаний договір оренди землі за своєю правовою природою є неукладеним, оскільки на підставі вказаного договору право оренди на землю не зареєстроване, так само як не зареєстрований і сам договір оренди землі.
Оскільки даний факт є суттєвим порушенням чинного законодавства та прав позивача, останній просив визнати вказаний договір неукладеним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 04 грудня 2018 року у складі судді Нестеренко О. С. позов задоволено.
Визнано неукладеним договір на право тимчасового користування земельною ділянкою від 10 червня 2006 року за №12, підписаний між ОСОБА_1 та Кегичівською селищною радою Харківської області, щодо надання у користування земельної ділянки площею 230,0 кв.м для експлуатації та обслуговування магазину по АДРЕСА_1 .
Стягнуто з Кегичівської селищної ради Харківської області на користь ОСОБА_1, судовий збір у розмірі 640 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами підписано договір оренди землі, але цей договір є неукладеним, оскільки на його підставі право оренди на землю не зареєстровано, так саме, як не зареєстрований сам договір оренди землі.
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу Кегечівської селищної ради Харківської області задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про укладення між сторонами саме договору оренди земельної ділянки, оскільки з тексту цього договору вбачається, що він укладений до виготовлення технічної документації та грошової оцінки земельної ділянки, починаючи з дня його підписання, тобто станом на 10 червня 2006 року сторони не мали можливості укласти договір оренди землі, оскільки для цього були відсутні необхідні умови, а саме - технічна документація на земельну ділянку та її грошову оцінку.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оренда земельної ділянки не є єдиною підставою для користування чужою земельною ділянкою.
Так, за правилами частини першої статті 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту, строк дії такого договору визначено ч.ч. 4,5 зазначеної статті. При цьому, глава 34 ЦК України не містить вимоги про державну реєстрацію такого виду договору.
На час укладення спірного договору ОСОБА_1 був фізичною особою - підприємцем. На земельній ділянці, відносно якої між сторонами виникли правовідносини, була розташована будівля, яка використовувалась позивачем як магазин. На час звернення до суду державна реєстрація підприємницької діяльності ОСОБА_1 припинена.
Позивачем не наведено, в чому саме полягає порушення його прав, викликане існуванням спірного договору, та не доведено факт виготовлення технічної документації та грошової оцінки спірної земельної ділянки, з виготовленням якої, за умовами договору пов`язувався строк його дії.
За таких обставин, підстави вважати, що договір № 12 від 10 червня 2006 року є неукладеним, відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту ним постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на доводи, обставини і норм права, на які позивач посилався у позовній заяві в обґрунтування заявлених ним позовних вимог. Вважає, що договір оренди землі, підписаний між ним і відповідачем, за своєю правовою природою є неукладеним, оскільки на його підставі право оренди на землю не зареєстроване. Посилається на те, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин з урахуванням встановлених обставин.
Відзив на касаційну скаргу відповідач не подав.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.