Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 755/513/18
провадження № 61-2763св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Україна", Публічне акціонерне товариство Банк "Морський",
третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чередніченко Максим Миколайович, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року в складі судді Шевченко В. М. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Україна" (далі - ТОВ "ТД "Україна"), Публічного акціонерного товариства Банк "Морський" (далі -
ПАТ Банк "Морський"), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання договору іпотеки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 31 жовтня 2011 року між ОСОБА_1
і ТОВ "ТД "Україна" укладено договір про отримання завдатку, відповідно до якого сторони цього правочину зобов`язались укласти договір купівлі-продажу фруктосховища і трансформаторної підстанції № 7708 на
АДРЕСА_1 за 4 000 000 грн, що еквівалентно 500 000 дол. США.
На виконання умов договору завдатку сторонами 16 лютого 2012 року укладений договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Кузьменко Н. П., відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ТОВ "ТД "Україна" придбало вищевказане фруктосховище і трансформаторну підстанцію № 7708.
Умовами договору купівлі-продажу передбачено, що продаж об`єкта здійснюється за 3 264 000 грн, що еквівалентно 408 000 дол. США, з яких 954 880 грн покупець оплатив продавцю до укладення цього правочину, а наступні платежі здійснюються за встановленим графіком.
Проте, ТОВ "ТД "Україна" не виконало належним чином умов договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим у ТОВ "ТД "Україна" перед ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 331 250 дол. США, що станом на 08 грудня 2017 року еквівалентно 8 983 288,99 грн, а також 3 % річних у розмірі 1 220 681,24 грн, а всього - 10 203 970,23 грн.
Разом з тим, 07 лютого 2013 року між ТОВ "ТД "Україна" та ПАТ Банк "Морський" укладено договір іпотеки, відповідно до якого ТОВ "ТД "Україна" передало в іпотеку спірне нерухоме майно ПАТ Банк "Морський".
Позивач вважає, що договір іпотеки від 07 лютого 2013 року є недійсним, оскільки такий правочин вчинено без згоди позивача як первинного іпотекодержателя.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір іпотеки від 07 лютого 2013 року, укладений між ТОВ "ТД "Україна" та
ПАТ Банк "Морський"; в рахунок часткового погашення боргу ТОВ "ТД "Україна" перед ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2012 року, розмір якої станом на 08 грудня 2017 року становить
10 203 970,23 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - фруктосховище і трансформаторну підстанцію № 7708 на АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного майна з публічних торгів за початковою ціною не нижче 1 933 580 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня
2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2018 року на фруктосховище на АДРЕСА_1.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про отримання завдатку від 31 жовтня 2011 року є попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки за його положеннями сторони зобов`язались
до 01 травня 2012 року укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах, встановлених цим попереднім договором. Однак вказаний попередній договір від 31 жовтня 2011 року не відповідає вимогам цивільного законодавства, є нікчемним та, відповідно, таким, що не створює юридичних наслідків для його сторін, в тому числі в розрізі даного спору.
Договір купівлі-продажу від 16 лютого 2012 року є нікчемним у відповідності до вимог статей 210, 215, 657 ЦК України та не може створювати будь-яких правових наслідків для його сторін, оскільки судом встановлено відсутність на договорі відмітки про його державну реєстрацію за місцем розташування об`єкту договору у Комунальному підприємстві Севастопольської міської ради "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об`єктів нерухомого майна", та матеріали справи не містять витягу про реєстрацію права власності за цим договором у реєстраційній службі.
Отже відсутні докази набуття ОСОБА_1 у власність спірного нерухомого майна, тому відсутні правові підстави для здійснення позивачем захисту права власності на майно, що є предметом договору іпотеки від 07 лютого 2013 року, укладеного між ТОВ "ТД "Україна" та ПАТ Банк "Морський", не будучи при цьому стороною цього договору. Вимоги позивача в частині визнання недійсним договору іпотеки від 07 лютого 2013 року є такими, що не підлягають задоволенню за безпідставністю заявленого позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок районного суду про те, що договір завдатку від 31 жовтня 2011 року є нікчемним та, відповідно, таким, що не створює юридичних наслідків для його сторін, правового значення для вирішення даного спору не має, оскільки вимоги позивача обґрунтовані положеннями укладеного між ним і ТОВ "ТД "Україна" договору купівлі-продажу від 16 лютого 2012 року, посвідченого нотаріально.
Висновок місцевого суду про те, що договір купівлі-продажу від 16 лютого 2012 року є нікчемним відповідно до статей 210, 215, 657 ЦК України та не може створювати будь-яких правових наслідків для його сторін, є неправильним. Суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 215 ЦК України та помилково ототожнив державну реєстрацію правочину з державною реєстрацією права власності за договором.
Немає підстав вважати, що у даному випадку передбачене частиною шостою статті 694 ЦК України право застави продавця на проданий товар втрачається, оскільки воно забезпечувало право покупця вимагати повернення товару у разі прострочення оплати за товар, від якого сторони відмовились.
У даному випадку має місце застава нерухомого майна - фруктосховища і трансформаторної підстанції № 7708, яка встановлена частиною шостою статті 694 ЦК України. Отже, у разі невиконання покупцем за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2012 року свого обов`язку сплатити за придбане майно, продавець мав право звернення стягнення на це майно.
Разом з тим, позивач пропустив строк позовної давності за обома вимогами, про застосування якого заявлено відповідачем, тому у задоволенні позову необхідно відмовити відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чередніченко М. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано статті 203, 215, 572, 574, 575, 694 ЦК України, статті 9, 12, 13,
33 Закону України "Про іпотеку", статті 12, 43, 53, 89, 197, 198, 263 ЦПК України.
Апеляційним судом неправильно застосовано статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтю 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", статтю 267 ЦК України, статті 12, 43, 263, 265, 367, 382 ЦПК України.
Справа у суді першої інстанції всупереч вимогам статті 37 ЦПК України розглядалась неповноважним складом суду.
Крім того, попереднє засідання в суді першої інстанції проводилось за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Суд першої інстанції здійснював розгляд справи за відсутності позивача, не повідомленого належним чином та від якого не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності.
Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків, які могли підтвердити заявлені позивачем вимоги.
Апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин позовну давність, оскільки факт незастосування судом першої інстанції статті 267 ЦК України в апеляційному порядку не оскаржувався. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, тому апеляційний суд не мав права застосовувати позовну давність.
Отже, всупереч вимогам статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог.
Крім того, позивач дізнався про порушення свого права лише 19 вересня
2017 року, тому звернувся до суду в межах строку позовної давності. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що строк позовної давності почав обліковуватися з травня 2013 року.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2019 року ТОВ "ТД "Україна" подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що ОСОБА_1 не є суб`єктом іпотечних правовідносин, тому його звернення до суду є безпідставним.
Вказував, що позивач не є заставодержателем предмету договору. Факт оплати товару протягом певного строку не означає, що між сторонами виникли правовідносини товарного кредитування. Крім того, позивач не зареєстрував право застави і про заставу сторони договору купівлі-продажу не домовлялися.
Позивач пропустив строк позовної давності і не навів будь-яких поважних причин для такого пропуску. Надані позивачем роздруківки переписки електронною поштою не можуть бути належними доказами будь-яких переговорів, оскільки ведуться з невстановленою особою, яка не мала повноважень на ведення таких переговорів.
У квітні 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між ПАТ Банк "Морський" і ТОВ "ТД "Україна".
Твердження позивача, що він довідався про порушення своїх прав лише у 2017 році є безпідставним та необґрунтованим.
Оспорюваний позивачем договір іпотеки є дійсним, оскільки був укладений у письмовій формі, під час укладення правочину було вільне волевиявлення сторін.
Доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким судами надано відповідну оцінку.
У травні 2019 року ПАТ Банк "Морський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк "Морський" Матвієнка А. А. подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що між ОСОБА_1 і ТОВ "ТД "Україна" іпотечний договір або договір застави щодо спірного майна не укладався та, відповідно, не був зареєстрований у встановленому законом порядку.
У договорі купівлі-продажу сторонами не досягнуто згоди щодо істотної умови договору - ціни.
Скаржником не наведено жодних доводів, які б свідчили про факт переривання чи зупинення строків позовної давності. Відтак висновок суду апеляційної інстанції щодо пропущення позивачем строку позовної давності є обґрунтованим і законним.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
15 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 31 жовтня 2011 року ОСОБА_1 і ТОВ "ТД "Україна" підписали договір про отримання завдатку, яким сторони зобов`язались у строк до 01 травня 2012 року укласти договір купівлі-продажу фруктосховища і трансформаторної підстанції № 7708 на АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 3 цього договору в забезпечення своїх зобов`язань ТОВ "ТД "Україна" передало в якості завдатку ОСОБА_1 468 000 грн, що еквівалентно 58 500 дол. США.
ОСОБА_1 і ТОВ "ТД "Україна" 16 лютого 2012 року підписали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим, предметом якого є продаж фруктосховища і трансформаторної підстанції № 7708 на АДРЕСА_1 .
За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 вересня 2017 року, згідно з архівним записом та записом приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Кузьменко Н. П. від 07 лютого 2013 року фруктосховище на АДРЕСА_1 зареєстроване на праві власності за ТОВ "ТД "Україна" на підставі свідоцтва про право власності, виданого 20 листопада 2012 року Фондом комунального майна Севастопольської міської ради Автономної Республіки Крим на підставі рішення від 12 листопада 2002 року.
Суди також встановили, що розділом 2 договору купівлі-продажу визначений порядок розрахунків між його сторонами.
Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу продаж об`єкта здійснюється у розмірі 3 264 000 грн, що еквівалентно 408 000 дол. США, з яких 954 880 грн, що еквівалентно 119 360 дол. США, покупець сплатив продавцю до укладення цього договору, а наступні платежі здійснюються відповідно до графіку: до квітня 2012 року включно покупець зобов`язаний сплатити продавцю 700 000 грн, що еквівалентно 87 500 дол. США; до квітня 2013 року включно 970 000 грн, що еквівалентно 121 250 дол. США; до квітня 2014 року включно 980 000 грн, що еквівалентно 122 500 дол. США.
Відповідно до пункту 3.4 договору купівлі-продажу у випадку порушення умов пункту 2.1 цього договору покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Між ТОВ "Торговий дім "Україна" та ПАТ Банк "Морський" 07 лютого
2013 року укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Кузьменко Н. П., за умовами якого спірне нерухоме майно передане
в іпотеку банку.
ТОВ "ТД "Україна" в суді першої інстанції подало клопотання про застосування строків позовної давності.
Встановлено, що ТОВ "ТД "Україна" не виконало належним чином свої зобов`язання за договором купівлі-продажу, останній платіж за яким необхідно було зробити до травня 2014 року.
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом з метою захисту своїх прав
24 грудня 2017 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, то продавець набуває право вимоги такої оплати (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормою статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Судами встановлено, що ТОВ "ТД "Україна" не виконало належним чином свої зобов`язання за договором купівлі-продажу, кошти за цим правочином не сплатило ОСОБА_1 у повному розмірі, останній платіж за яким необхідно було зробити до травня 2014 року.
З аналізу норм статей 638, 655-657, 689, 691, 692 ЦК України вбачається, що ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу, а обов`язок з оплати товару є основним обов`язком покупця. Отже, порушення покупцем обов`язку щодо повної оплати фактично переданого нерухомого майна є істотним порушенням договору.
За приписами статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд та відповідно нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
На відносини, що виникають на підставі договору купівлі-продажу товару в кредит з умовою про розстрочення оплати, поширюється дія
статей 694, 695 ЦК України.
Як встановлено судами, договір купівлі-продажу, укладений між
ОСОБА_1 і ТОВ "ТД "Україна" 16 лютого 2012 року, є договором про продаж товару в кредит, яким передбачено оплату товару з розстроченням платежу.
Відповідно до статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу.
Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.
Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб`єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу. Обмеження на встановлення умови про відстрочення або розстрочення платежу може встановлюватися тільки законом. Відстрочення - це встановлення більш пізнього строку оплати товару, ніж це передбачено частиною першою
статті 692 ЦК України. Розстрочення - це встановлення обов`язку покупця оплатити товар частинами у більш пізні строки, ніж це передбачено частиною першою статті 692 ЦК України.
Загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар установлюється частиною третьою статті 692 ЦК України. При продажу товарів у кредит наслідки по відношенню до покупця полягають у тому, що продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару, що не виключає пред`явлення замість цієї вимоги вимог, передбачених частиною третьою статті 692 ЦК України з урахуванням частини п`ятої статті 694 ЦК України.